Труна
Труна́ або домови́на — спеціально зроблена скриня, у якій ховають у землі мертві тіла (покійників). Труни для поховання знатних осіб, зроблені з дорогих матеріалів, називають також саркофагами. Слово «труна» походить через посередництво пол. trumna від сер.-в.-нім. truhne (суч. нім. Truhe) — «ящик», «скриня»[1].
У слов'янських регіонах звичай поховання в труні розповсюджується разом з християнством.
Після хрещення Русі в X столітті (988 р. — дата офіційного прийняття православного хрещення великим князем Володимиром), але далеко не відразу, а поступово, слов'яни переходять до поховання померлих у землі в трунах з дощок або видовбаних колод, які також одержали назву домовин. До речі, дотепер у багатьох областях ця назва збереглася.
Труна найчастіше має специфічну форму, кришку (зазвичай називається віко)[2], що нерідко буває обшита тканиною ззовні (найчастіше червоним, хоча можливі і інші кольори) і всередині (найчастіше білим). Може бути прикрашений рюшем, глазетом тощо.
Останнім часом разом з трунами однокришок уживаються труни двохкришок, в яких нижня кришка, як правило, залишається весь час закритою, а верхня кришка відкривається для прощання.
Примітки
- Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 5 : Р — Т / укл.: Р. В. Болдирєв та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2006. — Т. 5 : Р — Т. — 704 с. — ISBN 966-00-0785-X.
- Віко // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
Посилання
- Домовина, труна // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1958. — Т. 2 : Д — Є, кн. 3. — С. 368-370. — 1000 екз.
- Боряк О. О. Виготовлення труни // Енциклопедія історії України: Україна—Українці. Кн. 1 / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2018. — 608 с. — С. 360.