Туснолобова-Марченко Зінаїда Михайлівна

Народилася 23 листопада 1920 року на хуторі Шевцово Полоцького повіту Вітебської губернії (нині Россонського району Вітебської області Білорусі) в селянській родині Морозових. За національністю — росіянка[1].

У 1930-ті роки батько, побоюючись репресій, виїхав до Сибіру і змінив прізвище. Його брат, Морозов Семен Михайлович (1890—1937), інвалід першої світової війни, Георгіївський кавалер, голова колгоспу «Друга п'ятирічка» Россонського району був репресований[2].

Зінаїда отримала неповну середню освіту. Працювала в м. Ленінськ-Кузнецький Кемеровської області лаборантом-хіміком тресту «Ленінськвугілля»[1].

У лавах Червоної армії з квітня 1942 року. Членкиня ВКП(б) з 1942 року. Закінчила курси медсестер[1].

6 листопада 1942 року за порятунок 26 бійців в період з 19 по 23 липня медсестра 849-го стрілецького полку 303-ї стрілецької дивізії 60-ї армії Воронезького фронту гвардії старшина медичної служби Зінаїда Туснолобова була представлена командиром полку до ордену Вітчизняної війни I ступеня, але була нагороджена орденом Червоної Зірки[3]. За цей же подвиг через якийсь час вона була нагороджена орденом Червоного Прапора.

Всього за 8 місяців на фронті винесла з поля бою 123 поранених[1].

У лютому 1943 року в бою за станцію Горшечноє Курської області медсестра намагалася надати допомогу пораненому командиру взводу. Поки вона повзла до лейтенанта, сама була важко поранена: їй перебило ноги. В цей час німці перейшли в контратаку. Зінаїда спробувала прикинутися мертвою, але один із німецьких солдатів помітив її і ударами чобіт та прикладом гвинтівки спробував добити[4].

Вночі медсестру, яка ледве подавала ознаки життя, знайшла розвідгрупа, обережно перенесла в місце дислокації радянських військ; на третю добу її доставили в польовий госпіталь. Від сильного обмороження всіх кінцівок розвинулася гангрена. За кілька місяців лікування Зінаїда перенесла вісім операцій, які врятували їй життя, але внаслідок обмороження були ампутовані руки і ноги[4].

Після війни інвалід Великої Вітчизняної війни першої групи Туснолобова З. М. проживала в Полоцьку, була членом міськкому КПРС, вела громадську роботу[1].

Восени 1965 року Міжнародний Комітет Червоного Хреста нагородив Зінаїду Туснолобову-Марченко медаллю імені Флоренс Найтінгейл, таким чином, вона стала третьою радянською медсестрою, відзначеною цією почесною нагородою[1].

Померла 20 травня 1980 року в Полоцьку[1].

Зовнішні зображення
	Семья Иосифа Марченко и Зинаиды Туснолобовой.
	Наградной лист на имя Иосифа Марченко - Орден Красной Звезды.

Чоловік — Йосип Петрович Марченко, учасник Великої Вітчизняної війни, лейтенант. Після війни працював в артілі «Харчовик» начальником цеху, головним інженером, а потім — директором.

У сім'ї двоє дітей[1]:

• Син Володимир (нар. 1951) — працював слюсарем-монтажником, служив в 1970—1972 році в ракетних військах. Після армії повернувся на колишнє місце роботи. Закінчив інститут в 1980 році. Кандидат в майстри спорту з водних лиж. 32 роки працює в газовому господарстві. На 2010 рік — заступник директора міськгазу. Внучка — Юля (нар. 1976), інженер-будівельник, живе і працює в Мінську.
• Дочка Ніна (нар. 1959) — за освітою швачка, домогосподарка. Виростила двох синів.

• Герой Радянського Союзу (6 грудня 1957 медаль «Золота Зірка» № 10842; за клопотанням Військово-медичного музею Міністерства оборони СРСР, партійних і радянських організацій міста Полоцька);
• орден Леніна (6 грудня 1957);
• орден Червоного Прапора;
• орден Червоної Зірки;
• медалі, в тому числі:
  • медалі Флоренс Найтінгейл Міжнародного комітету Червоного Хреста (1965).

Почесна громадянка міста Полоцька[1].

Поштовий конверт Білорусі з зображенням Туснолобової-Марченко З. М., 1992 рік

• Іменем Зінаїди Михайлівни Туснолобової-Марченко названі вулиці в містах Ленінськ-Кузнецький і Полоцьк, а також Полоцький державний медичний коледж, також відкритий музей-квартира героїні[1].
• У селі Новопокасьма Ленінськ-Кузнецького району, де вона вчилася, її ім'ям названо школу.
• У селищі Горшечноє Курської області, де вона отримала поранення, її ім'ям названа вулиця, поруч з якою розташована центральна районна лікарня.
• Стенд, присвячений мужності медсестри, розміщений в музеї-квартирі М. О. Островського «Подолання» в будинку № 14 по вулиці Тверській у Москві.
• У 1992 році в Білорусі був випущений поштовий конверт, присвячений Зінаїді Михайлівні.

• Туснолобова-Марченко Зінаїда Михайлівна // Герои Советского Союза: Краткий биографический словарь / Пред. ред. коллегии И. Н. Шкадов. — М. : Воениздат, 1988. — Т. 2. — 863 с. с. — 100 000 прим. — ISBN 5-203-00536-2.
• Арсенин Н. Мужество // Героини: очерки о женщинах — Героях Советского Союза / ред.-сост. Л. Ф. Торопов; предисл. Е. Кононенко. — Вып. 2. — М. : Политиздат, 1969. — 463 с.
• Туснолобова-Марченко Зінаїда Михайлівна / Кузьмин М. К. Медики-Герої Радянського Союзу.   - 2-е изд., Испр. і доп.   - М.: Медицина, 1970.   - С.   192—195.   - 233   с.
• Грицан Н. И. Особый случай. — Минск, 1964.
• Липский В. С. Крутые вёрсты. — Кемерово, 1982.
• Сатрапинский Ф. В. Військові медики — Герої Радянського Союзу / Центральне військово-медичне управління Міністерства оборони СРСР; відп. ред. Е. Ф. Селіванов.   - Л.: Військово-медичний музей МО СРСР, 1975.   - С.   27-29.   - 103   с.
• Фронтовики. — М. Воениздат, 1984. — С. 30-40.

Туснолобова-Марченко Зінаїда Михайлівна. // Сайт «Герои страны» (рос.).

• За Зіну Туснолобову!
• Ей было очень тяжело, но она не падала духом. Российский Красный Крест. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 26 червня 2014.
• Светлана Самоделова (21 квітня 2010). Повесть о настоящем сверхчеловеке. Московский комсомолец. Процитовано 26 червня 2014.