Тьєррі Лермітт

Батьки Лермітта були достатньо заможними, щоб віддати сина навчатися до престижного ліцею Пастера в Неї-сюр-Сен, де той мав стати економістом. Однак на курсі з Лерміттом навчалися Мішель Блан, Жерар Жуньо, Жозіан Баласко, Крістіан Клав'є. Усіх об'єднала любов до театру. Друзі створили аматорську трупу «Le Splendid» і влаштовували комічні вистави спочатку в кафе-театрі в Пото, а потім і в паризькому «Кафе де ля Ґар». Тьєррі сам автор багатьох сценаріїв скетчів, разом з цим знімаючись у кіно.

Разом з акторами Le Splendid бере участь в екранізаціях вистав театру, граючи блакитноокого плейбоя. Найвідомішою роботою трупи стає вистава «Любов, чрепашки і ракоподібні». У 1978 році вийшов фільм «Засмаглі» (Les Bronzes, 1978; Les Bronzes Font Du Ski, 1979), який одпазу зробив молодих виконавців зірками. Незабаром слідувало продовження «Засмаглі на лижах», а потім «Дід Мороз  — не потрібен». Перед учасниками Le Splendid розкриваються перспективи, що призвело до розпаду трупи. Першим вийшов саме Лермітт. Після «Засмаглих» до нього міцно прилипає амплуа найкомічнішого актора, та він пробує себе і в драмі, і в трилері.

На нього звертаю увагу Бертран Бліє, який знімає його у фільмі «Жінка мого друга» (фр. La Femme De Mon Pote, 1983). Разом з іншими «сплендівцями» знімається у бурлескній комедії Ж.-М. Пуаре «Дідусь чинить опір» (фр. Papy fait de la résistance, 1983).

Найкращими його ролями став образ продажного поліцейського в двох комедіях Клода Зіді «Відчиніть, поліція!» (Les Ripoux, 1984), та «Продажні проти продажних» (Ripoux contre ripoux, 1990), де партнером Лерміта був Філіп Нуаре.

Лермітт розуміє, що амплуа комедійного актора важко змінити, тому любить повторювати слова Філіпа Нуаре:

Неможливо змінити свій імідж перед обличчям тих, хто любить чи не любить тебе».