Тімашук Лідія Феодосіївна

Народилась 21 листопада 1898 року в Бересті в сім'ї військового (унтер-офіцера). До революції вступила до Самарського університету на медичний факультет, під час навчання працювала в міській управі. 1920 року мобілізована на боротьбу з епідемією сипного тифу й холери.

Указ про нагородження Тимашук орденом Леніна

Після громадянської війни жила в Петрограді, а потім переїхала в Москву, де завершила свою медичну освіту і почала працювати лікаркою в лікувально-санаторному управлінні Уряду СССР.

20 січня 1953 року нагороджена орденом Леніна «за допомогу, надану Урядові у справі викриття лікарів убивць».

Після смерті Сталіна 5 березня 1953 року, призначення Берії міністром МВД і МҐБ й закриття справи лікарів, 3 квітня 1953 року[1] вона була позбавлена цього ордена указом Президії Верховної Ради СРСР, підписаного Ворошиловим «у зв'язку з виявленими обставинами»[2], про що було опубліковано дані в газеті «Правда» від 04 квітня № 94 (12662), повідомлення про Указ Президії Верховної Ради СРСР № 125/32.

Після чергової зміни влади в СРСР, влітку 1954 року її нагородили орденом Трудового червоного прапора — «за довгу і бездоганну службу».

До виходу на пенсію 1964 року працювала в 4-му Головному управлінні Міністерства охорони здоров'я СРСР.

28 серпня 1948 року Тимашук, яка працювала у той час завідувачкою відділу функціональної діагностики кремлівського Ліксанупра, після зняття кардіограми у Жданова, на його дачі, встановила діагноз «гострий інфаркт міокарда». Але присутні медики професори П. І. Єгоров, В. М. Виноградов и лікар Г. І. Майоров примусили її переписати діагноз, і призначили лікування, протипоказане при інфаркті міокарда.

Тоді Тимашук направила листа, в якому вона повідомила про це керівництву. Ліксанупр підпорядковувався не міністерству охорони здоров'я, а міністерству державної безпеки (МДБ), тому лист було направлено начальнику Головного управління охорони МҐБ. Але необізнані в медичних питаннях співробітники МДБ перенаправили її листа тому, на кого вона скаржилася, — начальнику Ліксанупра Кремля Єгорову.

Тимашук було понижено в посаді й переведено до філії поліклініки. Тоді вона направила другого і третього листа секретареві ЦК ВКП(б) Кузнєцову, який їй не відповів.

31 серпня 1948 року Жданов помер від інфаркту міокарда, через три дні після зміни діагнозу й призначення іншого лікування. Чотири роки листи Тимашук лежали в архіві. Але у серпні 1952 року її несподівано викликали до МҐБ і попросили розповісти про те, що відбувалося на дачі Жданова перед його смертю, почалися арешти працівників Ліксанупра Кремля.

В умисному ігноруванні наявності інфаркту признався один зі звинувачених академік АМН СРСР В. Н. Виноградов[3].

За даними Федора Мироновича Лясса, котрі він виводить з експертизи тодішньої ЕКГ Жданова, проведеною групою ізраїльських лікарів, «така ЕКГ може бути не тільки при інфаркті, а й при гострій ішемії, тому некоректно ставити діагноз „інфаркт міокарда“ на основі тільки ЕКГ, без врахування клінічної картини»[4]. Ф. М. Лясс не відповів на запитання де ізраїльські експерти взяли цю кардіограму, зроблену Жданову, адже вона наразі знаходиться в архіві з грифом «цілком таємно».

Ф. М. Лясс також стверджує що визнання провини академіком Виноградовим відбулося внаслідок тортур[3].

За словами публіциста Михайла Хейфеца, Л. Ф. Тимашук «після завершення справи лікарів вважали агенткою МҐБ і антисеміткою», і вона «тривалий час писала листи в ЦК КПРС, безуспішно добиваючись реабілітації в очах суспільства»[5].

• Михаил Хейфец «Удивительная драма врача Тимашук»