Ударно-кременевий замок

Ударний кременевий замок з'явився практично одночасно з колісцевим — не пізніше початку XVI ст., імовірно, на Близькому Сході. У Європі він став відомий раніше всього в Іспанії. Ударний замок, незважаючи на його переваги, витіснив ґнотовий і колісцевий механізми тільки в першій третині XVII ст., а потім повсюдно використовувався протягом двох століть, до появи капсульних систем і унітарних патронів.

Запалювання пороху в кремневому замку здійснюється від іскри, викресаної підпружиненим курком з затиснутим в ньому шматочком кременю, гостро заточеним з переднього кінця. Кремень повинен висікти іскру, вдарившись об рифлену сталеву пластину (кресало). Іскра запалює невелику кількість пороху, поміщену на полиці, через запалювальний отвір в стволі полум'я досягне основного порохового заряду і буде здійснений постріл.

Кінематика і технологія ударного замка значно складніша, ніж ґнотового і колісцевого. Ударний спосіб отримання іскри потребував набагато сильнішої бойової пружини, ніж в ґнотового замка, відповідно збільшилися навантаження на інші деталі механізму. Підвищилися вимоги до матеріалу і термообробки кресала, тому що з ним взаємодіяв твердий кремінь, а не порівняно м'який пірит, як в колісцевих замках. Виявилося дуже непросто знайти потрібну форму кресала, щоб кремінь зустрічався з ним в потрібній точці під оптимальним кутом і тесав досить сильний сніп іскор в потрібному напрямку. Спущений курок не повинен бити по полиці, щоб не струсити з неї запалювальний порох. Поки було вирішено всі ці проблеми, ударний замок не мав вирішальних переваг перед старими системами. Так, 1620 р в Швеції ввели найпростіший варіант ударного замка для піхотних мушкетів, але дуже скоро відмовилися від цієї модернізації і повернулися до ґнотового запалювання: відсоток осічок виявився недопустимо високим.

Ударно-кременевий замок, поки його не вдосконалили, щоб він став придатним для масової армії, застосовували в основному в мисливській зброї. Курок кременевого замка можна було не тримати постійно на зводі; кременева зброя не відлякувала здобич димом та палаючим ґнотом. Недоліки ж на полюванні були не такі істотні, як на полі бою.

Через технологічні особливості кременевого замка його впровадження в різних регіонах (і навіть конструктивні особливості) залежало від наявних в даній місцевості ресурсів: наявності запасів кременю, складу місцевих залізних руд (не всякий метал підходив для бойових пружин і кресал), дефіциту конопель і селітри, необхідних для ґнотів.

За конструктивними особливостями розрізняють дві основні гілки розвитку ранніх ударно-кременевих замків. Умовно їх називають середземноморським і балтійським. Замки середземноморської школи, поширені в Іспанії, Італії, на Балканах, в Малій Азії, на Близькому Сході і на півночі Африки, відрізняються компактністю і разом з тим масивністю деталей. Деталі балтійських замків більш тонкі і витягнуті в довжину, що визначало габарити всього механізму. Ця школа розвивалася на територіях німецьких і слов'янських держав, Скандинавії, Нідерландів. Обидві школи породили безліч варіантів і різновидів механізму. У найранніших конструкціях кришку полиці потрібно було перед пострілом відкривати рукою, потім в балтійських системах (шнапханах) з'явився досить складний механізм автоматичного відкривання полиці при спуску курка, як у ґнотових і колісцевих замках. Бойова пружина спочатку розташовувалася на зовнішній стороні замкової дошки (це найпростіше конструктивно), пізніше її почали ставити на внутрішню сторону; довелося ускладнити спусковий механізм, зате пружину захистили від ударів і вологи тощо. У самих ранніх іспанських замках була реалізована проста і логічна ідея об'єднати кресало і кришку в одну деталь (пізніше її назвали «батареєю»), але голландські та німецькі майстри в середині XVI ст. від неї чомусь відмовилися.

У 1610 р французький зброяр з Лізьє (Нормандія) Марен Ле Буржуа (1550—1634), об'єднавши найкращі риси середземноморських і балтійських зразків, створив французький (батарейний) замок, який і поширився по всьому світу на наступні три сторіччя, як основний механізм ручної вогнепальної зброї.

Кременевий замок не було потрібно заводити ключем, як колісцевий, він був простіше і більш технологічний, отже — дешевший. Кремінь зношувався набагато менше, ніж пірит, і міняти його доводилося рідше. За рахунок полегшення процесу заряджання рушниці скорострільність збільшилася до 2-3 пострілів в хвилину і більше. Прусська піхота XVII століття могла робити близько 5 пострілів в хвилину, а окремі стрільці і 7 пострілів при 6 заряджаннях[1]. Це досягалося додатковими удосконаленнями замка і рушниці, і тривалим навчанням солдат.

У той же час ударно-кременевий замок був схильний до частих осічок і тому вимагав уваги і догляду. Звичайні причини осічки — стертий або погано закріплений кремінь, зношене кресало, забитий нагаром запалювальний отвір. Запалювальний порох на полиці хоч і був захищений підпружиненою кришкою, але все ж з часом зволожувався і приходив у непридатність. Тому тримати зброю в зарядженому стані довгий час було не можна, порох на полиці необхідно було періодично міняти.[К 1] При цьому навіть справний замок міг давати до 15 осічок на 100 пострілів[К 2]. Стрілець відміряв запалювальний порох на око, і тому міг помилитися і насипати менше або більше, ніж потрібно. Якщо до того ж порох на полицю доводилося відсипати з готового відважування (патрона), то і основний заряд виходив різним від пострілу до пострілу, і точності стрільби це не покращувало. При пострілі над полицею утворювалася щільна хмара порохового диму, яка на час закривала стрільцю огляд.

На українських територіях рушниці з кременевими замками називалися кресами і флинтами[2][3].

Рушниці і пістолети з кременевими замками панували на полях битв до першої чверті XIX століття включно. У даний час в багатьох країнах популярне полювання з однозарядними кременевими рушницями (точніше — їх сучасними репліками) і розважальна стрільба з них.

Щоб підготувати кременевий замок до пострілу, стрілець повинен (зарядивши власне зброю, тобто забивши до ствола пороховий заряд і кулю):

• поставити курок на запобіжний звід;
• відкрити кришку полиці;
• якщо потрібно, прочистити запалювальний отвір;
• насипати на полицю невелику порцію пороху;
• закрити кришку;
• поставити курок на бойовий звід[К 3]

• 
  Кременевий замок: курок спущений, полиця відкрита.
• 
  Курок на запобіжному зводі, полиця заряджена.
• 
  Курок на бойовому зводі. Замок готовий до стрільби.

Будова французького замка

1 — курок 2 — курковий гвинт 3 — верхня губа курка 4 — кремінь 5 — кришка (кресало) 6 — полиця 7 — підкресальна пружина

• Фёдоров В. Эволюция стрелкового оружия. Часть I. Развитие ручного огнестрельного оружия от заряжания с дула и кремнёвого замка до магазинных винтовок. — М.:Государственное военное издательство Наркомата обороны Союза ССР, 1938
• Жук А. Б. Энциклопедия стрелкового оружия. — М.: Воениздат, 1998.
• Маковская Л. К. Ручное огнестрельное оружие русской армии конца XIV—XVIII веков. Определитель. М.:Военное издательство, 1992
• Бехайм В. Энциклопедия оружия. Руководство по оружиеведению. Оружейное дело в его историческом развитии от начала средних веков до конца XVIII в. — Leipzig, 1890. — С.-Пб.: АО «Санкт-Петербург оркестр», 1995.
• Милчев М. Системы воспламенения стрелкового оружия. Часть V.//«Ружье», № 3, 2011, с. 54-60

• Милчев М. Системы воспламенения стрелкового оружия. Шнапханы и микелеты
• Заряжание кремнёвого ружья и выстрел.
• Дорогая немецкая кремнёвая охотничья винтовка второй половины XVIII века: конструкция, заряжание, стрельба.
• Три выстрела за 46 секунд из английского армейского ружья Brown Bess.
• Кремнёвый замок. История появления и развития
• Ударный кремнёвый «батарейный» замок
• Кремнёвый ударный замок — устройство, порядок сборки и разборки