Умивання (обряд)

Умива́ння, Омовіння — символічне очищення за допомогою води.
Умивання або миття здійснювали:

1. Коли людину ініціювали на високу посаду: наприклад, коли Аарон і його сини були обрані на священицьку службу, вони були умиті водою перш ніж одягтись у ризу священика (Лев. 8:6).
2. Перед тим, як священики наближалися до вівтаря Бога, вони мали, під страхом смерті, умити свої руки і ноги, щоб очистити їх від бруду буденного життя (Вих. 30:17-21). На цю практику вказує автор псалмів, Пс. 25:6.
3. Були також умивання встановлені з метою очищення від явно вираженого забруднення, обумовлені особливими діями. Одинадцять різновидів такого миття встановлено в Левитському законі (Лев. 12-15).
4. Згадується четвертий клас умивань, яким людина очищалася або звільняла себе від провини за деяке конкретне діяння. Наприклад, старійшини найближчого села до місця здійснення вбивства, якщо вбивця був невідомий, мали умити свої руки над спокутною телицею, яка була обезголовлена, і при цьому сказати, «Руки наші не пролили цієї крови, а очі наші не бачили» (Вт. 21:1-9). Таким чином Пілат також оголосив себе безневинним в крові Ісуса, умиваючи свої руки (Мт. 27:24). Проте ця дія Пілата могла не бути запозиченою з юдейської традиції. Така ж практика була звичайною серед греків і римлян.

Фарисеї розповсюдили практику надлишкового умивання, таким чином претендуючи на виключну чистоту (Мт. 23:25). Євангеліст Марко (Мр. 7:1-5) посилається на церемоніальні умивання. Фарисеї вимивали свої руки «часто», правильніше, «з кулаком» («старанно»), або як це пояснює старий отець Феофілакт, «аж до ліктя». (Порівняйте також Мр. 7:4; Лев. 6:28; Лев 11:32-36; Лев. 15:22).