Унгірати

Унгірати[1], конграти[2][3] або кунграти[4][5], кунгірати[6], хонгхірат[7], хонгірати[8] (монг. хонгирад) — монгольський рід, нащадки якого брали участь в етногенезі цілої низки монгольських, тюркських та іранських народів, передусім у Центральній Азії.

Історія
Кунгірати. Джамі ат-таваріх. Рукопис XV століття, Герат

Відповідно до монгольської генеалогічної легенди унгірати належали до монголів-дарлекінів, тобто до нащадків Нукуза й Кіяна, які вийшли у місцевість Ергуне-кун. З часом дарлекіни, розмножившись, вирішили вийти з тіснини Ергуне-кун «на простори степу».

Розгалужена структура роду унгірат та, одночасно, близькість окремих його гілок одна до одної відображалась у монгольських родоводах як походження від синів людини, яку називали Золота посудина. Старший його син, Джурлук-мерген, поклав початок власне унгіратам; діти двох інших синів — Кубай-Шире (Інкірас (Іхірес) та Олкунут) і Тусубу-Дауда (Каранут (Харнуд) і Кункліут (Хонхлут), а також нащадки останнього — Куралас (Горлос) й Елджигін) — стали епонімами відповідних родів.

Унгіратками були дружини Хабул-хана (Кара-ліку) й Чингісхана (Борте); Оелун, дружина Єсугея, походила з роду олхонут — гілки унгіратів.

Примітки
  1. Монгольский обыденный изборник / Переклад С. Козина // Сокровенное сказание. Монгольская хроника 1240 г. Юань Чао Би Ши.. — С. 86, 94, 116, 133, 150.(рос.)
  2. Гафуров Б. Г., Литвинский Б. А. Средняя Азия в древности и средневековье (история и культура) М.: Наука, 1977. — 223 с. — С. 168 (рос.)
  3. Конграти. Балкіс Кармишева Східна бібліотека. Архів оригіналу за 7 листопада 2013. Процитовано 24 березня 2018.(рос.)
  4. Радянська історична енциклопедія. Кунграт. Том 7
  5. Кунграты // Большая российская энциклопедия : [в 36 т.] / председ. ред. кол. Ю. С. Осипов, отв. ред. С. Л. Кравец. — М. : Науч. изд-во «БРЭ», 2004—2017. (рос.)
  6. Рашид ад-Дін. Збірка літописів. — Т. 1, кн. 1. — С. 154, 160-166.
  7. Лубсан Данзан. Алтан тобчи. — М. : «Наука», ГРВЛ, 1973. — С. 68, 69, 82, 112, 147, 255, 256, 274, 316, 369. — (Памятники письменности Востока) — 6500 прим.
  8. А. Ангархаєв «Буряад унен». — 1999. — 18 березня. С. 7. 1999

Джерела
  • Рашид ад-Дін. Збірка літописів. — М., Л. : АН СРСР, 1952. — Т. 1, кн. 1. — С. 154, 160-166.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.