Управління Верховного комісара ООН у справах біженців

Агентство було створене Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй 4 грудня 1950 р. і розпочало свою роботу в 1951 р. По закінченні Другої світової війни воно надало допомогу більш як мільйону біженців у Європі.

Невдовзі після підписання в 1951 році Конвенції про статус біженців стало зрозуміло, що у випадку біженців не можливо обмежуватися лише територією Європи. У 1957 р. УВКБ ООН долучилося до роботи з китайськими біженцями в Гонконзі, а також з алжирськими біженцями, які опинилися у Марокко та Тунісі в результаті війни Алжиру за незалежність. Ці дії відзначили впровадження ширшого, більш глобального мандату УВКБ ООН у справі захисту біженців та гуманітарної допомоги.

Деколонізація 1960-хрр. викликала великий рух біженців в Африці, що стало серйозним викликом, який продовжував змінювати мандат УВКБ ООН. На відміну від європейської кризи біженців після Другої світової війни, для ситуації в Африці не існувало довгострокових рішень. Багато людей, що залишали свою країну, знаходили нестабільність в іншій. Вже до кінця декади дві третини бюджету УВКБ ООН були зосереджені у операціях в Африці.

У 1970-хрр. УВКБ ООН працювало з біженцями зі східного Пакистану в Індії (невдовзі перед утворенням Бангладешу) та мільйонами втікачів від війни у В’єтнамі.

У 1980-хрр. багато країн, що підписали Конвенцію, відмовилися переселяти біженців у зв’язку зі значним зростанням їх кількості. Часто біженцями ставали в результаті міжетнічних конфліктів в новоутворених країнах. Таким чином навіть «незначні» конфлікти породжували велику кількість переміщених осіб. УВКБ ООН стало більше долучатися до програм допомоги в таборах біженців, часто розташованих у ворожому середовищі.

Кінець Холодної війни відзначився тривалими міжетнічними конфліктами. Гуманітарне втручання багатонаціональних сил почастішало, а медіа почали відігравати велику роль. Прикладом цього стало висвітлення місії НАТО в Югославії у 1999 році, тоді як, наприклад, геноцид 1994 року в Руанді, що спричинив серйозну кризу біженців, привернув значно менше уваги. УВКБ ООН продовжило боротьбу з обмежувальною політикою щодо біженців так званих «багатих» націй.[3]

Гуманітарні пакунки УВКБ в Дадаабі, Кенія, 11 грудня 2006 року, після повені

Міжнародний захист є наріжним каменем роботи УВКБ ООН. На практиці це означає забезпечення поваги до базових прав людини та гарантування того, що жодна особа не буде недобровільно повернута до країни, в якій вона має підстави побоюватися переслідувань.

УВКБ ООН сприяє поширенню міжнародних угод стосовно біженців та наглядає за дотриманням урядами міжнародного права про біженців. Його персонал працює у різноманітних місцях – від столичних міст до віддалених таборів та прикордонних зон – намагаючись надати вищезгаданий захист та мінімізувати загрозу насильства, у тому числі сексуального, жертвами котрого стають багато біженців навіть у країнах, що надають притулок.

Агентство шукає "довгострокових" рішень, допомагаючи біженцям повернутися на батьківщину якщо умови це дозволяють, допомагаючи їм інтегруватися у країнах, що надали їм притулок, чи переселитися до третіх країн.

Мандат УВКБ ООН розширювався, щоб охопити крім біженців, ще й інші групи, такі як шукачі статусу біженця, біженці, що повертаються на батьківщину, та окремі категорії з близько 20—25 мільйонів людей, що переміщені в межах своїх країн та офіційно визнані "внутрішньо переміщеними особами".[4]

Нині УВКБ ООН (штат якого становить близько 7 190 працівників) опікується більш ніж 36 млн. осіб у більш ніж 123 країнах світу. Серед них:

• 15,6 мільйонів внутрішньо переміщених осіб;
• 10 мільйонів біженців;
• 2,5 мільйона репатріантів;
• 6,5 мільйонів осіб без громадянства;
• близько мільйона шукачів статусу біженця[5].

УВКБ ООН була двічі присуджена Нобелівська премія миру – у 1954 та 1981 роках.[6]

• Антоніу Гутерріш (Португалія): з 2005 р. дотепер;
• Рууд Любберс (Нідерланди): 2001–2005 рр.;
• Оґата Садако (Японія): 1990–2001 рр.;
• Торвальд Столтенберг (Норвегія): січень — жовтень 1990 р.
• Жан-Пьєр Оке (Швейцарія): 1986–1989 рр.
• Поул Хартлінг (Данія): 1978–1985 рр.
• Садрудин Ага-хан (Іран): 1965–1978 рр.
• Фелікс Шнайдер (Швейцарія): 1960–1965 рр.
• Август Ліндт (Швейцарія): 1956–1960 рр.
• Герріт ван Хевен Гудхарт (Нідерланди): 1951–1956 рр.

Перший Верховний комісар у справах біженців був призначений Лігою Націй у 1922 році – ним став Фрітьоф Нансен.

УВКБ ООН почало працювати з Послами доброї волі на початку 1980-х років, коли Річард Бартон та Джеймс Мейсон першими отримали право робити заяви для мас-медіа та публічно виступати з питань біженців. Сьогодні п’ять Послів доброї волі з різним професійним та особистим досвідом використовують свої таланти та час для здійснення благородної місії:

• Барбара Хендрікс (призначена у 1987 р.)
• Адел Імам (з 2000 р.)
• Анджеліна Джолі (з 2001 р.)
• Джорджо Армані (з 2002 р.)
• Джуліен Клерк (з 2003 р.)

У 2011 р. завдяки своїй інформаційно-пропагандистській роботі Анджеліна Джолі надихнула інших зайняти активнішу позицію не лише в розумінні питань, які стосуються біженців, а також у наданні підтримки для пошуку шляхів їх вирішення. У жовтні 2011 р. Верховний Комісар УВКБ ООН Антоніу Гутерріш визнав її 10-річну співпрацю з Агентством у справах біженців як надзвичайний внесок, запропонувавши взяти на себе значнішу роль, а саме Спеціального посла УВКБ ООН в деяких з найскладніших ситуацій, в яких перебувають біженці. У своїй новій ролі вона зосередила увагу на наймасштабніших кризах, результатом яких стало масове переміщення населення. Її перша місія як Спеціального посла УВКБ ООН відбулася у квітні 2012 р. в Еквадорі.

УВКБ ООН відкрило свої представництва в Білорусі, Молдові та Україні в середині 1990-х рр.. Білорусь приєдналася до Конвенції 1951 р. та Протоколу 1967 р. в 2001 р., Молдова та Україна - в 2002 р.. У всіх трьох країнах УВКБ ООН активно співпрацює з урядами та за підтримки НУО бере участь у розробці національного законодавства та створенні ефективної системи надання притулку та допомоги біженцям, а також їх інтеграції відповідно до міжнародного законодавства.

• Фундація.101

• М. Гнатовський. Верховний комісар ООН у справах біженців // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — 808 с. ISBN 978-966-611-818-2.

• Офіційний сайт
• Офіційний вебсайт Регіонального Представництва УВКБ ООН у Білорусі, Молдові та Україні