У нашім раї на землі

У 1848 році на клопотання Шевченкових друзів його ввели як художника до складу Аральської експедиції, очолюваної О. Бутаковим. З жовтня 1848 р. до початку січня 1849р. експедиція зимувала на острові Косарал, де Шевченко написав понад 70 поезій, серед яких і "У нашім раї на землі...". Автографи твору — у "Малій книжці" (за № 10 у захалявній книжечці 1849) та в "Більшій книжці", куди вірш переписано 1858р. з більшими відмінами, без останніх 22 рядків. Дослідник Є. Ненадкевич , аналізуючи обидві редакції вірша, пояснив відмову Шевченка від останніх 22 рядків першої редакції тим, що вони своїм моралізаторським спрямуванням тематично й композиційно не відповідали цілісності твору. Уперше надруковано в журналі "Основа" (1862, № 8).

Більшість віршів, написаних на Косаралі, навіяні спогадами про Україну, тугою за рідним краєм. Здебільшого це жіночі монологи, кожен із яких відтворює народний жіночий характер. У ліричних монологах своїх знедолених героїнь поет, черпаючи мотиви й образність із фольклорних джерел, своєрідно об'єктував власний душевний стан. Найвища цінність для поета - це щира любов і щасливе подружнє життя, яке він вважає єдиним доступним людині раєм на землі: "Якого ж ми раю // У Бога благаєм? // Рай у серце лізе, // А ми в церкву лізем, // Заплющивши очі, - // Такого не хочем" - розмірковує оповідач у у ліричній ідилії "Зацвіла в долині...". Вірш "У нашім раї на землі" виступає своєрідним продовженням цих розмислів. Композиційно в тексті виділяються три частини. У вступній поет звеличує материнство: "У нашім раї на землі // Нічого кращого немає, // Як тая мати молодая // З своїм дитяточком малим". Люди жорстокі, а життя влаштоване так несправедливо, що й материнство селянки у шлюбі іноді завершується самотньою старістю в холодній хаті, а материнство всіма зневаженої покритки закінчується ще страшніше - бездомною загибеллю "межи псами на морозі // Де-небудь під тином". Ліричний герой поезії прозирає їхнє майбутнє - стражденне життя, ходіння по муках, і в його душі замилування щасливим материнством жінки з немовлям замінюється жалем і тривогою: майбутнє кожної з них асоціюється з долею Матері Божої, якій судилися страждання. Тому піднесений емоційний стан ліричного героя змінюється: "печаль охватить душу; стане жаль // Мені її, і зажурюся. // І перед нею помолюся, // Мов перед образом святим // Тієї матері святої, // Що в мир наш Бога принесла..."У другій і третій частинах показано материнську долю в антигуманному світі, втілену в ліричний сюжет з подієвою основою. Обидві героїні проходять шлях від материнського щастя до материнського горя - покинутості, самотності, беззахисності, близької загибелі. Ліричний оповідач перебуває в теперішньому ліричному часі, сягаючи думкою в нещасливе майбутнє однієї й другої матері. Звернений до героїнь монолог підкреслює оцю включеність майбутніх подій в уяву розповідача, сперту на життєвий досвід. Авторське співпереживання виявляється в оцінних епітетах та окличних реченнях ("Весела, рада, Боже мій!", "Щасливая!"). Щастя і гордість молодої матері виражені за допомогою ритміко-синтаксичної побудови вірша з використанням полісиндетона, що відбиває наростання ліричної схвильваності, яку по-доброму іронічно й сумовито переживає разом з героїнею оповідач. Теперішній час розповіді про самотню старість справляє враження свідчення спостерігача, яке своєю об'єктивністю посилює трагізм ситуації, коли покинута дітьми немічна жінка, терплячи голод і холод, молиться за своїх дітей. Наступна розповідь про долю матері-покритки, названою поетом "великомученицею", жахає ще більше, адже народжений у муках син, трохи підрісши, покине її "калікою на розпутті", піде водити сліпця, а її ще й вилає "за те, бач, // Що на світ народила. // І за те ще, що так тяжко // Дитину любила". Болісне реагування Шевченка на кривди, заподіяні жінці-матері, на зневаження материнства й дівоцтва представниками панівного класу ("панич лукавий")- основний мотив твору.

• Дзюба І. Поезія періоду заслання // Тарас Шевченко. Життя і творчість. — К., 2008.— с. 426—451.
• Жіноча доля в народній ліриці та ліриці Т. Г. Шевченка // Народна творчість та етнографія. — 1961. — № 2. — С. 47
• Ненадкевич Є. З творчої лабораторії Т.Г. Шевченка.— К., 1959.
• Ненадкевич Є.О Творчість Т. Г. Шевченка після заслання (1857—1858).— К., 1956.
• Смілянська В.Л. Драматична доля жінки "у нашім раї на землі" // Українська література.—К.: Освіта, 2009.— с.293-294.
• Шевченківський словник. Том другий. — К., 1977, с.284.

• «У нашім раї на землі» // Шевченківська енциклопедія: — Т. 6: Т—Я : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — С. 344-346.
• У нашім раї на землі