Федеральна служба контррозвідки Російської Федерації

Федеральна служба контррозвідки Російської Федерації (ФСК РФ) — федеральний орган виконавчої влади Російської Федерації, що здійснював керівництво контррозвідувальною діяльністю в 19931995 роках.

Федеральна служба контррозвідки Російської Федерації (ФСК РФ)
рос. Федеральная служба контрразведки Российской Федерации (ФСК РФ)
 
Загальна інформація:
Тип: спецслужба
Юрисдикція:  Росія
Дата заснування: 21 грудня 1993
Дата ліквідації: 12 квітня 1995
Відомство-попередник: МБ РФ
Відомство-наступник: Федеральна служба безпеки Російської Федерації
Структура:
Директор: Степашин Сергій Вадимович
Керівна організація:  Президент Російської Федерації
Кількість співробітників: 75 000
Штаб-квартира:
Адреса штаб-квартири: Москва, Луб'янська площа
55°45′40″ пн. ш. 37°37′34″ сх. д.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Федеральна служба контррозвідки Російської Федерації (ФСК РФ)

Відповідно до Положення про Федеральну службу контррозвідки Російської Федерації[1], завданнями органів контррозвідки були: виявлення, попередження і припинення розвідувально-підривної діяльності іноземних спецслужб і організацій проти Російської Федерації; добування розвідувальної інформації про загрози безпеки Російської Федерації; забезпечення Президента Російської Федерації інформацією про загрози безпеки Російської Федерації; боротьба з тероризмом, незаконним обігом зброї та наркотичних засобів, незаконними збройними формуваннями, а також незаконно створеними або забороненими громадськими об'єднаннями, які посягають на конституційний лад Російської Федерації; забезпечення в межах своєї компетенції збереження державних секретів Російської Федерації; контррозвідувальне забезпечення оперативного прикриття державного кордону Російської Федерації[2].

Історія

21 грудня 1993 року російський президент Єльцин Б. Н. підписав указ № 2233 «Про скасування Міністерства безпеки РФ і про створення Федеральної служби контррозвідки Російської Федерації»[3]. До складу ФСК увійшли практично всі підрозділи скасованого міністерства безпеки, за винятком прикордонних військ, виділених в самостійну Федеральну прикордонну службу Російської Федерації.

5 січня 1994 року було затверджено положення[4] про службу і структуру центрального аппарату ФСК: директор, 5 заступників директора (включаючи одного першого), колегія з 11 осіб, 18 управлінь, секретаріат і Центр громадських зв'язків. У липні 1994 року в складі центрального апарату з'явилося управління шифрувального і спеціального зв'язку. У січні 1995 року кількість посад заступника директора було збільшено до шести.

3 квітня 1995 року було підписано закон № 40-ФЗ «Про федеральну службу безпеки»[5], який набув чинності 12 квітня 1995 року. Відповідно до нього, указом президента Російської Федерації від 23 червня 1995 року № 633[6], з 12 квітня 1995 року, ФСК була перейменована в Федеральну службу безпеки Російської Федерації, при цьому не проводилося організаційно-штатних заходів, співробітники служби (включаючи директора і його заступників) залишалися на своїх посадах без перепризначень і переатестації.

Керівництво ФСК

Структура центрального апарату

  • Управління контррозвідувальних операцій;
  • Управління з контррозвідувального забезпечення стратегічних об'єктів;
  • Управління військової контррозвідки;
  • Управління економічної контррозвідки;
  • Управління по боротьбі з тероризмом;
  • Інформаційно-аналітичне управління;
  • Оперативно-пошукове управління;
  • Організаційно-інспекторської управління;
  • Управління оперативно-технічних заходів;
  • Управління науково-технічного забезпечення;
  • Управління кадрів;
  • Управління власної безпеки;
  • Секретаріат;
  • Договірно-правове управління;
  • Управління реєстрації та архівних фондів;
  • Управління шифрувальної і спеціального зв'язку (з липня 1994 р);
  • Центр громадських зв'язків;
  • Управління матеріально-технічного забезпечення;
  • Фінансово-економічне управління;
  • Військово-медичне управління;
  • Військово-будівельне управління.

Див. також

Примітки

Джерела

  • Прохоров Д.П. Разведка от Сталина до Путина. — СПб. : Издательский дом «Нева», 2004. — 416 с. — 3000 прим. — ISBN 5-7654-3753-2.(рос.)

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.