Федченко Павло Максимович
Павло́ Макси́мович Фе́дченко (12 липня 1920, село Носачів, нині Смілянського району Черкаської області — 13 червня 2002, місто Київ) — український літературознавець, шевченкознавець. Доктор філологічних наук (1968), професор. Завідувач відділу культури ЦК КПУ (в 1968—1973 роках). Кандидат у члени ЦК КПУ в 1971—1976 роках. Депутат Верховної Ради УРСР 8-го скликання.
| Федченко Павло Максимович | |
|---|---|
 | |
| Народився |
12 липня 1920 Носачів, Смілянський район, Київська область |
| Помер |
13 червня 2002 (81 рік) Київ, Україна |
| Діяльність | літературознавець, викладач університету |
| Alma mater | Філологічний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка (1949) |
| Науковий ступінь | доктор філологічних наук (1968) |
| Заклад | КНУ імені Тараса Шевченка і ЦК КПУ |
| Нагороди |
 |
Життєпис
Учасник Другої світової війни — фронтовик, військовий журналіст.
1949 закінчив Київський університет. Невдовзі у цьому ж університеті ста першим аспірантом кафедри теорії і практики радянської преси, створеної 1951.
Працював у Київському університеті. Очолював кафедру історії журналістики, був деканом філологічного факультету. Був науковим керівником дипломної роботи В'ячеслава Чорновола.
Був членом ВКП(б) з 1946 року.
У 1968—1973 роках — завідувач відділу культури ЦК КПУ.
Роль у порятунку факультету журналістики Львівського університету
На початку 1960-х ЦК Компартії України відрядив до Львова дуже представницьку комісію на чолі з «добре вишколеним функціонером» Л. Чередниченком. Саме так про нього написав у спогадах «Львівський журфак — це звучить гучно, славно, гордо!» один із членів цієї комісії професор Київського університету Павло Федченко.
Завдання комісарів полягало у підготовці рекомендацій щодо злиття факультетів журналістики Київського та Львівського університетів (звичайно, на київському ґрунті) і в узагальненні стану викладання суспільно-політичних дисциплін (передовсім марксо-ленінського циклу) у високих школах Львова.
Очікуваної одностайності не було досягнуто. Федченко не підписав висновків комісії, натомість підготував і подав простору «цидулу на користь збереження львівського факультету журналістики». Як не парадоксально — у високих партійних кабінетах, де, очевидно, стали сумніватися у своєму рішенні щодо створення львівського факультету, дослухалися окремої думки Федченка.
У спогадах на схилі життя учений так пояснював свій крок:
«…За іншого, необґрунтованого, упередженого з усіх точок зору неправильного розв’язання справи історія Львівського журфаку, на жаль, була б трагічно знівечена й обірвана, а в наслідку — розвиток нашої професійної науки і підготовка різнопрофільних журналістських кадрів в Україні були б суттєво збіднені, викривлені. Був у цьому я глибоко переконаний вже тоді, і це переконання лише зміцніло у наступні сорок років плідної діяльності факультету журналістики Львівського університету, за всіма показниками і критеріями, звісно, що одного з найкращих і найавторитетніших на теренах тодішнього Радянського Союзу».
Праці
Праці з історії української літературної критики, історії української журналістики та шевченкознавства.
- «Матеріали з історії української журналістики» (1959).
- «Слово про Кобзаря» (1961).
- «Тарас Шевченко» (1963).
- «Літературна критика на Україні першої половини XIX ст.» (1982).
- Статті:
- «Публіцистика Т. Г. Шевченка» (1959),
- «Тарас Шевченко — великий співець дружби народів» (1965).
- Публіцистика Т. Г. Шевченка // Світова велич Шевченка. — Т. 2. — К., 1964.
- Коли і де народився Володимир Винниченко // Слово і час. — 2000. — № 7.
- «Закуток» — останній притулок Володимира Винниченка // Україна (Київ). — 1991. — № 12.
Співавтор колективних праць:
- «Партія і література» (1975),
- «Українська література в російській критиці» (1980),
- «Історія української дожовтневої журналістики» (1983).
Нагороди
Нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора, медалями, почесною грамотою Президії Верховної Ради Української РСР (1970).
Література
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.. Словникова частина. — Т. 9. — С. 3492.
- Український радянський енциклопедичний словник : [у 3 т.] / гол. ред. М. П. Бажан. — 1-ше вид. — К. : Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1968. — Т. 3 : Плюс — Ь. — 856 с. — С. 617.
- Шевченківський словник. Том 2 / Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка Академії Наук УРСР. — Київ : Головна редакція УРЕ, 1977. — С. 300.
- Сарана Ф. К. Федченко Павло Максимович // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1984. — Т. 11, кн. 1 : Стодола — Фітогеографія. — 606, [2] с., [22] арк. іл. : іл., портр., карти с. — С. 550.
- Український радянський енциклопедичний словник : [у 3 т.] / гол. ред. Бабичев Ф. С. — 2-ге вид. — К. : Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1987. — Т. 3 : Портулак — Ь. — 736 с. — С. 506.
- Павло Максимович Федченко: Некролог // Слово і Час. — 2002. — Липень. — С. 95.
Посилання
- Федченко Павло Максимович // Шевченківська енциклопедія: — Т. 6: Т—Я : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — С. 482-483.
- Ю. Ф. Ярмиш. Кафедрі періодичної преси — 50 років
- Факультетові журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка виповнюється 50 років