Ферекід Сіросський

Головні заслуги Ферекіда відносяться до галузі філософії. Дотримуючись теологічного напрямку грецької думки, він намагався пояснити процес світоутворення з міфічних уявлень. Ферекід, як і Епіменід, Акусилай та ін. автори міфічних теогоній, стоїть на межі між наївним світоспогляданням міфічної думки і першими науковими спробами найдавніших грецьких філософів.

У своєму творі «Πεντέμυχος» (за іншими «Επτάμυχος» — відповідно «П'ять» або «Сім надр»), Ферекід говорить про творення світу з п'яти «надр», тобто поглибленнях або западинах Землі, в яких збираються, розподіляються і змішуються сили природи. Звідси ж виникає покоління богів в п'яти генераціях («γενεά πεντέμυχος» або «πεντέκοσμος»).

У числі цих генерацій згадуються:

• Океаніди, родоначальником яких був Океан — уособлення води;
• Офіоніди, що походять від хтонічного божества Офіонея — уособлення землі;
• Кроніди, що ведуть походження від Крона — уособлення неба або ефіру;
• У четвертому поколінні уособлювалася Вогняна стихія;
• У п'ятому — атмосфера.

Всі западини, глибини, печери, за Ферекідом, заповнені духами (богами), які через своє народження та зникнення змінюють явища видимого світу. На противагу Гесіоду, який вважає виникнення всього існуючого з темряви та хаосу, Ферекід зводить початок світу до досконалої, розумної продуктивної сили — Зевса, якого він називає Засом, за ним виступають ще Крон та Гея.

Від Зевса та Геї походять усі стихії: вода, повітря і вогонь, розподілившись у тих же западинах. Для процесу творення світу Зевс перетворюється на Ерота, але перш ніж запанував порядок, йому довелося витримати боротьбу з Офіонеєм, який був скинутий Кроно в морську безодню.

За іншим міркуванням Ферекіда, Зевс огортається широкою мантією. На цьому покрові виткані земля, океан і джерела океану. У влаштованому таким чином світі триває дія демонічних сил, причому Зевс тих богів (тобто душі), які чинять неправедно, видаляє в Тартар.

За свідченням давніх істориків, Ферекід вірив у переселення душ, як і його чень Піфагор, тому відмовився від м'ясної їжі та виконував певні обряди з очищення. Порівняно з космогонією Гесіода, система Ферекіда свідчить про значні успіхи в розвитку філософського мислення: в ній помічається вже ясно виражена узагальнююча думка. Деякі дослідники знаходять у світогяді Ферекіда значний вплив східної філософії.[1]

Ферекід Сіросський вважається одним з давніх зачинателів художньої прози як жанру взагалі, яка наприкінці 5 століття стала конкурувати із поезією. Мистецтво прозових оповідань (казки, байки тощо) з давніх-давен існувало у греків, але у феодальної епоху було витіснене епосом.

Із розкладанням епосу це мистецтво отримує можливість нового розвитку: створюються розповіді про нових персонажів Креза, Езопа, Гомера, «семи мудреців». Ферекід же переносит у прозу теми дидактичного епосу, рясно вплітаючи в неї казкові мотиви.[2]

• «Найкраще — ворог доброго.»
• «Геніальна думка звучить однаково розумно на усіх мовах.»
• «Генії стоять на плечах титанів.»
• «Довіра своїй інтуіції — перший крок до великих починань.»
• «Якщо бідність — матір злочину, то ледарство — його бабця.»
• «Знання, не народжене попереднім досвідом, веде до помилок та непотрібних страждань.»
• «Інстинкт та розум розривають душу на різні сторони.»
• «Висміювати інших люблять лише ліниві.»
• «Ледарство — мати усіх пороків та хвороб.»
• «Власний приклад завжди діє сильніше, ніж повчання та матеріальна допомога.»
• «Той, хто прагне бути благочинним, вже трохи благочинний.»
• «Тупість, лінь та марнотратство завжди йдуть поруч.»[3]