Фоторушниця

Перші конструкції, які можна назвати фоторушницею, були створені в кінці XIX ст. в Франції Етьєном-Жюлем Маре в 1882 р.[1], у Великій Британії Сендс і Хантером (Sands & Hunter) в 1885 р., Лоуренсом (Lawrance) в 1892 р.[1][2]. У 1915 р. фірма Thornton-Pickard за замовленням британських ВПС вмонтувала плівкову фотокамеру у кожух стовбура кулемета «Льюїс», цей агрегат застосовувався для тренування стрільців[1].

З пізніших зразків найбільш відомі радянські фоторушниці «Фотоснайпер», що вироблялися Красногорським механічним заводом (КМЗ). Перший «Фотоснайпер» невеликою партією був випущений в 1937 році в Державному оптичному інституті (рос. «ГОИ»), потім аналогічну модель під назвою «ФС-2» почали виробляти на КМЗ.

«ФС-2» (1944–1945) являв собою доопрацьовану далекомірну камеру ФЕД із дзеркальним видошукачем-приставкою, об'єктивом «Таїр-2» (фокусна відстань 300 мм, відносний отвір 1:4,5) і дерев'яною ложею рушничного типу. «ФС-2» вироблявся для збройних сил і офіційно називався «ручний апарат для фото-розвідки».

У «Фотоснайпері ФС-3» (1965–1982) застосована дзеркальна камера «Зеніт-ЄС» (варіант камери «Зеніт-Е» з додатковою спусковою кнопкою на нижній стінці для сполучення зі спусковим механізмом фоторушниці) і об'єктив «Таїр-3ФС» (фокусна відстань 300 мм, відносний отвір 1:4,5, діафрагма з пружинним приводом, що вимагає попереднього взводу). Ложа металева, з пістолетною рукояткою. Камера могла зніматися з ложі і використовуватися окремо з будь-яким сумісним об'єктивом (в комплект поставки «ФС-3» входив об'єктив «Геліос-44-2» 2/58 мм). «ФС-3» і наступні моделі Красногорських «Фотоснайперів» призначалися для споживчого ринку.

У СРСР конструювання і виготовлення фоторушниць було помітним напрямком технічної творчості фотолюбителів.