Кулемет

Кулеме́т (нім. Maschinengewehre, англ. machine gun, фр. mitrailleuse, рос. пулемёт)  — групова або індивідуальна стрілецька автоматична зброя підтримки яка призначена для ураження кулями різних наземних, надводних і повітряних цілей. Автоматичність дії, як правило, досягається шляхом використання енергії відхідних порохових газів, іноді - шляхом використання енергії віддачі стовола. Це повністю автоматична зброя, призначена для використання як зброя підтримки у бою, яка зазвичай використовується з упором до спорядження (ремені) або до землі на сошках чи штативі. Багато (але не всі) кулемети також використовують подачу набоїв стрічкою — цієї особливості зазвичай немає у гвинтівок. Від інших видів стрілецької зброї відповідного калібру відрізняється більш високою дальністю і скорострільністю (до 500-1200 пострілів за хвилину) завдяки більш довгому і більш потужному стволу, а також більш ємним живильним пристроєм.

Один з перших зразків кулемету Максима. 1895
Кулеметне гніздо
Кулемет Максима. 1910
Кулеметна обслуга веде вогонь у протигазових масках. Кулемет Вікерс. Перша світова війна
Американський кулемет М-60. Знаходиться на озброєння Армії США з 1957

Стрільба з кулемета може вестись з сошок, станка чи з техніки (авто чи авіа), короткими (до 10 пострілів), довгими (до 30 пострілів) чергами або безперервно. Існують кулемети, що мають можливість використовувати одиночний вогонь або чергу фіксованої довжини. Також кулемети часто встановлюються в якості озброєння на різної авіатехніки, бронетехніки, кораблях (катерах) та автомобілях.

Історія

До 19 століття не існувало кулемета, який би широко застосовувався на практиці. Основною рисою сучасних кулеметів є відносно висока швидкість стрільби і, найважливіше, автоматична подача патронів, яка вперше з'явилася в кулемета Гатлінга моделі 1862 року, який було взято на озброєння військово-морськими силами США. На той час кулемети стріляли лише за допомогою рук. Втім, Гайрем Стівенс Максим втілив ідею з використання енергії віддачі для автоматичного перезарядження. Доктор Гатлінг також експериментував з моделями на електричному моторі; його ідея з зовнішнім джерелом струму знайшла своє відтворення у деяких сучасних моделях.

Дія кулемета

Дія автоматики більшості сучасних кулеметів заснована на використанні відбою ствола при його короткому ході або на принципі відведення порохових газів через отвір у стінці ствола. Живлення кулеметів набоями здійснюється зі стрічки чи магазину. Стрільба з кулемету може вестися короткими (до 10 пострілів), довгими (до 30 пострілів) чергами, безперервно, а у деяких кулеметів — ще й поодиноким вогнем або чергою фіксованої довжини. Охолодження ствола, як правило, повітряне. Для ведення прицільної стрільби кулемети забезпечуються прицілами (механічними, оптичними, нічними).

Розрізняють кулемети ручні (з сошкою), станкові (на тринозі, станку або лафеті), єдині, що використовуються в обох варіантах. За використанням — піхотні, зенітні авіаційні, танкові і інші.Дія автоматики більшості сучасних кулеметів базується на використанні відбою ствола при його короткому ході або на принципі відведення порохових газів через отвір в стінці ствола. Живлення кулемета патронами відбувається з стрічки чи магазину. Стрільба з кулемета може вестись короткими (до 10 пострілів), довгими (до 30 пострілів) чергами, безперервно, а у деяких кулеметів — ще й поодиноким вогнем або чергою фіксованої довжини. Охолодження ствола, як правило, повітряне. Для ведення прицільної стрільби кулемети комплектуються прицілами (механічними, оптичними, нічними). Обслуга кулемета складається з одної, двох і більше осіб.

Газовідвідний механізм з безпосередньою дією порохових газів на затворну раму
Газовий поршень виконаний окремо, має короткий хід і власну зворотну пружину

Види кулеметів

Розрізняють кулемети малого (до 6,5 мм), нормального (від 6,5 до 9 мм) і великого (від 9 до 14,5 мм) калібру. Залежно від пристрою і бойового призначення кулемети поділяються на ручні (на сошках), станкові (на тринозі, рідше на колісному станку), великокаліберні піхотні, зенітні, танкові, бронетранспортерні, казематні, корабельні, авіаційні.

У ряді країн з метою уніфікації кулемета під гвинтівковий набій розроблені і прийняті як основні кулемети так звані єдині кулемети, що дозволяють вести стрільбу як з сошок (ручний кулемет), так і зі колісному станку (станковий кулемет).

Ручні кулемети

Ручні кулемети знаходяться на озброєнні механізованих (піхотних, мотопіхотних) відділень, єдині — взводів і рот (в деяких арміях і відділень). Більшість сучасних ручних кулеметів розроблені на основі автоматичних гвинтівок за рахунок таких змін конструкцій, як більш подовжений і більш важкий ствол, збільшена ємність магазину, підвищена жорсткість поворотної пружини затворної рами, додавання сошок. Зазначені зміни конструкції дозволяють збільшити дальність, купчастість і скорострільність стрільби. Як і в автоматичних гвинтівках — в ручних кулемети застосовується проміжний патрон. Приклад подібної уніфікації ручних кулеметів — радянський РПК/ РПК-74, австрійський Steyr AUG H-Bar, китайський «Тип 95/97», британський L86A1, німецький HK 11/13, американський Colt M16A1/2/3 LSW.

Великокаліберні піхотні кулемети встановлюються на колісних або триногих станках або прикріплюються до амбразур дотів, використовуються в цих підрозділах для боротьби з наземними легкоброньованими цілями. Як зенітні, танкові, бронетранспортерні, казематні й корабельні зазвичай застосовуються піхотні кулемети, дещо видозмінені з урахуванням особливостей їх монтажу та експлуатації на об'єктах.

Залежно від темпу стрільби кулемети бувають з нормальним (до 600–800 пострілів у хвилину) і високим (понад 1000–1500 пострілів у хвилину) темпом. Кулемети з нормальним темпом стрільби — звичайні одноствольні з одним патронником. Кулемети з високим темпом стрільби можуть конструктивно виглядати як і кулемети з нормальним темпом (наприклад, німецький єдиний кулемет MG-42, 1200–1300 пострілів на хвилину), так і відрізнятися від них числом патронників або стволів (найвідоміші — багатоствольні авіаційні й зенітні кулемети з темпом стрільби близько 2000-3000 пострілів у хвилину). Кулемети з високим темпом стрільби застосовуються для ведення вогню по повітряних цілях, що летять з високою швидкістю, з наземних і авіаційних установок, а також по наземних цілях з авіаційних (вертолітних) установок. Прицільна дальність сучасних ручних і єдиних кулеметів становить зазвичай до кілометра з використанням відкритого прицілу і до двох кілометрів з оптичним прицілом.

Станкові кулемети

Авіаційні кулемети
  • Breda-SAFAT

Танкові кулемети

Конструкція кулемета

Кулемет складається, як правило, з таких основних частин і механізмів: ствола, ствольної коробки (коробу), затвора, ударно-спускового механізму, поворотної пружини (поворотного механізму), прицілу, магазину (приймача). Ручні та єдині кулемети зазвичай постачаються прикладами для кращої стійкості при стрільбі.

Завдяки використанню масивного ствола станкові і єдині кулемети забезпечують високу практичну скорострільність (до 250–300 пострілів у хвилину) і дозволяють вести інтенсивну стрільбу без зміни ствола до 500, а великокаліберні — до 150 пострілів. При перегріві стволи замінюються.

Схематичне зображення устрою сучасного кулемету на основі бельгійського FN MAG

Тактика застосування кулеметів

Тактика застосування кулеметів була розроблена в 1-у світову війну. Кулемет, як правило, застосовувався разом з дротовим загородженням (наприклад, спіраллю Бруно). При їх подоланні піхотинець змушений стати в повний зріст і затриматися на одному місці, що значно підвищує ймовірність його поразки. Проходи в дротяних загородах теж є зручним місцем для ураження живої сили противника. За рахунок більшої маси і довжини ствола кулемет стріляє далі і точніше автоматів і пістолетів-кулеметів, тому використовується як засіб підтримки піхоти в бою. Кулеметники — одна з пріоритетних цілей для снайперів.

Тому позиції кулеметників маскуються й розміщуються на флангах відносно військ що діють у наступі так щоб діагоналі лінії вогню схрещувалися на супротивнику. Таким чином зростає щільність солдат ворога у прицілах кулеметників.

Винахід і розвиток кулеметів

Кулемети з'явилися на полі бою в результаті постійних і наполегливих пошуків способу збільшення щільності вогню проти наступаючого противника за рахунок підвищення скорострільності зброї, що складається на озброєнні армії. Як один із способів збільшення скорострільності було створення зброї, що забезпечує безперервний вогонь. Так з'явився кулемет.

Прообрази кулеметів представляли собою блок рушничних стволів, встановлених на артилерійському лафеті, що стріляють по черзі безперервним вогнем. Перезарядження і виконання пострілу здійснювалося за рахунок м'язової енергії обслуги.

Ще з XVI століття з'являлися спроби створювати пістолети і рушниці револьверного типу (з барабанами). У 1718 році англійський юрист Джеймс Пакл запатентував рушницю Пакла, що являло собою рушницю, поставлену на триногу і забезпечену барабаном. Скорострільність при цьому підвищувалася у порівнянні зі звичайною рушницею більш ніж вдвічі (з 4 до 9 пострілів на хвилину), але така рушниця була і більш громіздкою в використанні, вимагаючи кількох людей для обслуговування, які в іншому випадку могли б самі вести вогонь. Вона нікого не зацікавила і не була прийнята на озброєння.

Крім того, поява барабана звільняла від перезарядження патронів, але не від маніпуляцій з підсипання затравки в ударно-кременевий замок, що також займало значний час при перезарядженні. Таким чином, до появи унітарного патрона про справжню скорострільності в нашому розумінні мови бути не могло, і тому гармата, що стріляла картеччю, залишалася самою простою, дешевою у виробництві і ефективною зброєю, що забезпечувала масове ураження ворога.

Безпосереднім попередником кулемета є мітральєза — гармата, що стріляла чергами з унітарних патронів з ручним приводом і з декількома стволами. Зазвичай вони представляли собою кілька об'єднаних в блок механізмів однозарядних гвинтівок, що приводяться в дію колінчастим валом від рукоятки і живляться патронами внавал з верхнього бункера.

Найбільш відомий кулемет Гатлінга з револьверним блоком стволів і ручним приводом — така конструкція знайшла своє продовження в скорострільних кулеметах і гарматах, що встановлюються на бойові реактивні літаки і вертольоти.

Найпростіша реалізація ідеї мітральези була здійснена оточеними російськими військами в Порт-Артурі — на колісний лафет ставилося паралельно кілька гвинтівок, у яких рукоятки затворів і спускові гачки об'єднувалися спільними тягами.

Перший кулемет, який діяв від енергії патронів, був винайдений американцем Х.С. Максимом (1883) і був вперше масово застосований в англо-бурської війні 1899–1902. Він використовувався також в російсько-японській війні 1904–1905 років. Трохи пізніше з'явилися кулемети Сальватора—Дормуса (1893), Браунінга (1895), Гочкіса (1897). На початку XX століття були розроблені ручні кулемети (данський — Мадсена, 1902, французький — Шоша, 1907, і ін.)

Станкові і ручні кулемети широко застосовувалися в 1-у світову війну у всіх арміях. В ході війни кулемети стали надходити на озброєння танків і літаків. У 1918 році з'явився великокаліберний кулемет в німецькій армії (13,35-мм), потім у французькій (13,2-мм Гочкіса), англійській (12,7-мм Віккерса), американській (12,7-мм Браунінга) та інших арміях. У Радянській Армії на озброєння були прийняті 7,62-мм ручний кулемет В. А. Дегтярьова (ДП, 1927), 7,62-мм кулемет авіаційний Б. Г. Шпитального та І. А. Комарицького (ШКАС, 1932), 12,7-мм великокаліберний кулемет Дегтярьова і Г. С. Шпагіна (ДШК, 1938).

У 2-й світовій війні тривало вдосконалення кулемета. У Радянській Армії були розроблені 7,62-мм станковий кулемет П. М. Горюнова (СГ-43), 14,5-мм великокаліберний кулемет С. В. Владимирова (КПВ) і 12,7-мм авіаційний універсальний кулемет М. Е. Березина (УБ). За роки Війни вироблено кулеметів всіх типів: в СРСР — 1 млн. 515,9 тис.; у Німеччині — 1 млн. 175,5 тис.

Після Другої світової війни на озброєння армій поступили нові кулемети з більш високими характеристиками: радянські ручні та єдиний кулемет конструкції В. А. Дегтярьова РПД і М. Т. Калашникова ПК, великокаліберний кулемет НСВ-12, 7; американські ручні М14Е2 і Мк 23, єдиний М60, великокаліберний М85; англійський єдиний L7А2; західнонімецький єдиний MG-3.

Див. також

Література
  • Радянська військова енциклопедія. «ОБЪЕКТЫ — РАДИОКОМПАС» // = (Советская военная энциклопедия) / Маршал Советского Союза Н. В. ОГАРКОВ — председатель. — М. : Воениздат, 1978. — Т. 6. — С. 16. — ISBN 00101-223. (рос.)

Посилання


This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.