Фотій (Топіро)

1926 пішов до обновленців. У тому ж році пострижений у чернецтво та рукопокладений в ієродиякона, а потім в ієромонаха.

22 лютого 1927 — хіротонія у Харкові в єпископа Тульчинського. У тому ж році зведений в архієпископа.

25 травня 1928 — обновленський архієпископ Луганський (Ворошиловоградський).

1931 — пішов на покій. У цьому ж році перейшов до григоріанського розколу, де рукопокладений в єпископа Новочеркаського і зведений в сан архієпископа.

Від 1935 богослужінь не здійснював[4]. Був прийнятий на державну службу. Перед Другою світовою війною — доцент Карельського педагогічного університету у Петрозаводську на катедрі російської літератури.

У липні 1943 прибув до Ульянівська, де на той момент перебував Патріарший місцеблюститель Сергій (Страгородський). 22 липня перед митрополитом зрікся «від розкольницької химери»[5] і прийнятий до церкви як звичайний чернець[6].

23 червня у цвинтарній церкві Ульянівська рукопокладений в ієродиякони[5].

24 липня обраний в єпископи[4]. У той же день рукопокладений в сан ієромонаха. Того ж дня відбулося його наречення в єпископа[5].

25 липня 1943 у Казанській церкві в Ульяновську хіротонію в єпископа Кубанського та Краснодарського[5]. Це була третя єпископська хіротонія.

7 вересня 1944 відбулися збори «двадцятки» Успенського храму Новоросійська, на якому слухалася доповідь голови Церковної ради Маслова А. Н. «про перебування Єпископа Фотія у Новоросійську і його грубому та неуважному відношенні до вірян та церковному причту». Було прийнято рішення "перервати з єпископом Фотієм молитвені відносини і не визнавати його правлячим єпископом, і перехід у підпорядкування архієпископу Флавіану (Іванову)[7].

Значна частка приходів Краснодарського краю до кінця 1944 залишалася обновленською, ними керував ієрарх Флавіан (Іванов)[6].

До 1944 найбільша кількість обновленських приходів збереглася в Краснодарській єпархії (73), там служили 85 священиків, 3 диякони та 41 паламар. Крім того єпископ Фотій (Топіро) не був популярний у вірян. Флавіан (Іванов) зумів добитися свого призначення на патріаршу Краснодарську єпархію, фактично змістив єпископа Фотія[8].

26 грудня 1944 — єпископ Херсонський та Миколаївський.

З лютого 1945 — єпископ Орловський та Брянський[9].

10 — 23 жовтня 1945 архієпископ Фотій за здійснив поїздку до Австрії та Чехословаччини. Метою поїздки було з'єднання із Московською патріархією російських емігрантських приходів. 21 жовтня у катедральному соборі святих Кирила та Мефодія відбулася літургія, яку здійснили разом архієпископ Фотій та єпископ Сергій (Корольов) у служінні чеського духовенства. Таким чином, єпископ Сергій разом зі своїми приходами повернувся до юрисдикції Московської патріархії[10].

У січні 1946 призначений «у поміч митрополиту Євлогію (Георгієвському) по управлінню Екзархатом»[11]. Від командировки до Парижа відмовився, посилаючись на хворобу, але призначення скасоване не було. Митрополит Євлогій помер і архієпископ Фотій увійшов до складу делегації Московської патріархії на похованні митрополита.

У лютому 1946 зведений в сан архієпископа «за архіпастирські труди та патріотичну діяльність».

19 липня 1946 повернений до Орловської та Брянської єпархії[12].

12 грудня 1947— архієпископ Херсонський та Одеський[13].

3 серпня 1948 згідно прохання звільнений на покій[14].

18 листопада 1948 — архієпископ Віленський та Литовський[15].

19 січня 1949 на свято Водохрещі очолив хресний хід із катедрального Пречистенського собору на річку Вілія для освячення води. Як вказано у звіті уповноваженого: «За свідченнями архієпископа Фотія, народу взяло участь 6-7 тисяч чоловік, але мені здається, що цифри перебільшені. Як під час ходи туди і назад, так і під час освячення води ніяких подій не було. Без сумніву, що у цій масі учасників хресної ходи був і якийсь відсоток католиків». Така релігійна активність не сподобалася владі, і хресний хід на Водохрещу був заборонений. Відродження традиції ходіння на Йордань у Вільнюсі відбулося лише у 1990 р.[16].

25 лютого 1949 — нагороджений правом носіння хреста на клобуці[17].

У лютому 1950 призначений Патріаршим екзархом у Західній Європі[18].

29 червня — 6 липня 1950 — архієпископ Фотій був у складі делегації Російської православної церкви на Конференції духовенства усіх християнських сповідань Чехословаччини з питань захисту миру[19].

Французьке керівництво так і не пустило його до країни, і 26 жовтня 1951 Синод був змушений звільнити його від посади[20].

27 грудня 1951 — архієпископ Львівський та Тернопільський[21]. 18 лютого 1952 прибув до Львову[2].

Помер 20 серпня 1952. Єдиний із православний архієреїв Львівських совецького періоду, що померли на цій катедрі. У день смерті тіло його було перевезено із лікарні до церкви архієрейського будинку. Після архієрейського облачення над ним була здійснена панахида і почалося читання Євангелія[2].

22 серпня до Львову прибув єпископ Станіславський та Коломийський Антоній (Пельвецький), єпископ Самбірський та Дрогобицький Михаїл (Мельник) та намісник Почаєвської Лаври архімандрит Іннокентій (Леоферов) із представниками від братства Лаври[2]. У домовій церкві була здійснена остання панахида і після труну з тілом перенесли до катедрального собору св.. Юра[2].