Фотіс Кондоглу

Народився у місті Кидонієс (Айвалик) на егейському узбережжі Малої Азії у 1895 році, в сім'ї Ніколаоса Апостолеліса й Деспо Кондоглу. Тато помер через рік після народження Фотіса і опіку над ним і трьома його старшими братами взяв на себе його дядько, Стефанос Кондоглу, котрий був ігуменом монастиря Святої Параскеви. Дядьку Фотіс завдячує тим, що за ним закріпилось прізвище сім'ї матері. Дитячі й юнацькі роки він прожив у Айвалику. Тут  закінчив школу в 1912 році. У гімназії його однокласником був майбутній письменник і художник Стратіс Дукас. Фотіс був членом редколегії учнів, яка видавала журнал «Меліса»(«Μέλισσα» — «Бджола»). Окрім цього Кондоглу ілюстрував журнал. Після закінчення школи в Айвалику Кондоглу вступив до Афінської школи витончених мистецтв, котру, однак, так і не закінчив. У 1914 році він залишив школу й вирушив до Парижу, де вивчав роботу різних шкіл живопису. Водночас він співпрацював із журналом Illustration і у 1916 році виграв перший приз у конкурсі журналу за ілюстрацію роману «Голод» норвезького письменника Кнута Гамсуна. В 1917 році здійснив подорожі до Іспанії та Португалії, і в 1918 році повернувся до Франції. В цей період він написав свою першу книгу, «Педро Казас».

Після закінчення Першої світової війни й капітуляції Османської імперії, у травні 1919 року, грецька армія, за мандатом Антанти, взяла регіон під свій контроль і Кидонієс увійшов до окупаційної зони Смірни. Мандат містив припис Греції контролювати регіон 5 років (до проведення референдуму). Кондоглу повернувся на Батьківщину, у Айвалик, який офіційно звався грецькою Кідонієс. Тут він створив культурну громаду «Нові люди» (Νέοι Άνθρωποι), в якій також брали участь Венезіс, Дукас, Дадіотіс, Валсамакіс та інші місцеві літератори й художники. Тут він також видав свого Педро Казас. Одночасно Кондоглу був призначений у жіночу гімназію Кидонієс, де викладав французьку мову й історію мистецтва.

Тим часом, міжсоюзницькі антагонізми призвели до того, Італія, а потім Франція почали надавати підтримку туркам. Грецька армія завдала поразки кемалістам у Битві при Афьонкарахісарі-Ескишехирі, але, не вирішивши питання про долю грецького населення Іонії, не зважувалася покинути Малу Азію і здійснила в 1921 році похід на Анкару, котру не змогла захопити. Як писав грецький історик Д. Фотиадіс, «тактично ми перемогли, стратегічно ми програли». У 1921 році Кондоглу був мобілізований до грецької армії, та в тому ж році був демобілізований.

Фронт застиг на рік. У серпні 1922 року він був прорваний.

29 серпня турки увійшли до Айвалика. Практично все чоловіче населення було відправлене в робочі батальйони вглиб Анатолії, де було знищено під час маршів смерті . Митрополит Григорій Кидонійський зумів отримати дозвіл на захід суден із сусіднього Лесбосу, під американським прапором і під гарантії Американського Червоного хреста, щоб вивезти решту 20 тисяч грецького цивільного населення, що лишилася.

Сам Григорій відмовився залишити свою митрополію й разом з іншими священиками був страчений 3 жовтня спаленням заживо.[5][6][7][8]

Кондоглу опинився у числі біженців із Айвалика і спочатку прибув у сусідній Мітіліні, тримаючи в руках врятовану ним ікону Святої Параскеви. Та потім, після захоплених відгуків про його книгу з боку таких літераторів, як Алексіу, Авгеріс, Казандзакі й  Казандзакіс, він був запрошений до Афін. У 1923 Кондоглу здійснив поїздку на Афон. Тут він відкрив для себе візантійське образотворче мистецтво, особливо звертаючи увагу на Критську школу, виконав безліч копій і написав багато текстів. Після повернення зі «Святої гори» він видав альбом Мистецтво Афону й організував першу виставку зі своїми роботами живопису. В 1925 році він видає в Афінах журнал «Філіки Етерія», в якому друкувались Дукас, Варналіс, Авгеріс, Алексіу та інші. У тому ж 1925 році він одружився зі своєю землячкою Марією Хадзикамбурі та влаштувався в афінському муніципалітеті Нової Іонії.

З 1931 року Кондоглу став працювати реставратором ікон у музеях (Візантійський і Християнський музей (Афіни) та ін.) і розписував храми (Богородиці Капнікарія, Храм Святої Варвари (Егалео), Храм Святого Андрія по вулиці Левкосії (Афіни), Храм Святого Георгія (Кипселі), каплиці Заїмиса в Ріо й Песмазоглу в Кифісія, Живоносного Джерела в Пеанії, Кафедральний храм Родоса та інші).

У 1933 році Кондоглу почав викладати Історію мистецтв і живопису в американському коледжі Афін.

У наступні роки взяв участь в організації візантійського відділу в Музеї Керкіри (1935). У 1935—1937 роках Кондоглу реставрував розписи у візантійському місті-фортеці Містра. В 1937 році він був запрошений до Єгипту, де проводив реставраційні роботи у Коптському музеї Каїру.[9]

У 1938—1939 роках він виконав настінні розписи у будівлі Муніципалітету Афін.

Своїми розписами Кондоглу хотів показати безперервність у віках грецького духу. Він зобразив 40 персонажів давньої міфології й грецької історії на чотирьох довгастих поверхнях, наслідуючи манеру візантійського живопису. Його роботи розміщувалися в залі-читальні Муніципальної бібліотеки. Сьогодні тут розташовуються приймальні зали служби реєстрації актів цивільного стану муніципалітету.[10]

Ерехтей і Евмолп. Зала муніципалітету Афін

Н. Зікас пише, що внесок Кондоглу в грецький живопис можна підвести до трьох єдностей: його живопису, заснованому на візантійській техніці; його церковним розписам, що повертали православний живопис у грецькі церкви; його дидактичним роботам, що стали важелем повороту сучасного грецького живопису до відкриття художніх і духовних цінностей грецької традиції.

Коли Кондоглу зробив свій «бурхливий вхід» у мистецьке життя Греції, там відбувався поворот від Мюнхенської школи до новаторств Парижу.

Кондоглу своєю роботою ігнорував обидві чужорідні тенденції й звернув  свою увагу на забуту впродовж одного століття мистецьку традицію країни.[11] Трагедія грецької Малої Азії диференціювала його від Заходу, надавши йому почуття відповідальності за продовження традиції, що пережила руйнування Візантії, яка знаходилася в небезпеці після викорінювання турками корінного православного населення Малої Азії і загрози вестернізації мистецтва життя і самої релігії у вільній Греції. Чинячи опір вестернізації, Кондоглу боровся за відродження традиційної церковної розпису: разом з Костисос Бастіасом і Василисом Мустакісом він видавав журнал «Ковчег» (Κιβωτός), у якому статтями й фотоматеріалами підтримував свою боротьбу. Ця його боротьба мала і вади: Кондоглу ніс собою з періоду свого навчання в Парижі любов іімпресіоністів до примітивного мистецтва і, повернувшись до Греції, вивчав і копіював візантійський  живопис, спираючись на ці критерії. Так, візантийська ікона повинна була бути чистою і не схильною до будь-якого іншого впливу. Ідейна ангажованість буде характеризувати його творчість, оскільки «він сам після Другої світової війни напише, що він вирішив присвятити свій хист Христу», що внесло якісну різницю між довоєнним і послявоєнним Кондоглу.

Ще до війни він звернувся до Анастасія Орландоса, що був тоді директором Служби реставрації і підтримки древніх і візантійських пам'ятників, з пропозицією, щоб церкви будувалися й прикрашалися фресками у візантійському стилі.[12]

Кондоглу отримав Приз Афінської академії (1961 за книгу «Вираження православного іконопису» (Έκφρασις της Ορθοδόξου Εικονογραφίας), Приз Пурфіна «Групи дванадцятьох» (1963) за книгу «Айвалик, моя батьківщина» і Національну Відзнаку Мистецтв і Літератури Афінської академії за його працю в цілому.

Багато з літературний робіт Кондоглу були видані після його смерті.

Кондоглу помер в Афінах 13 липня 1965 року через післяопераційну інфекцію.[13]

Дім Кондоглу в Афінах

У 1932 році він збудував свій будинок по вулиці Візиїну 16, де Кондоглу та його учні Янніс Царухіс і Нікос Енгонопулос розписали всі кімнати. В роки потрійної германо-італо-болгарської окупації Греції і голоду, що настав у Афінах, Кондоглу був вимушений продати будинок за мішок борошна і переселитися з сім'єю в гараж. Новий хазяїн зафарбував стіни.

• Подорожі до різних частини Греції і Сходу, описи того, що ми чули від візантійців, франків, венеціанців і турків, 1928. -Ταξείδια σε διάφορα μέρη της Ελλάδας και της Ανατολής, περιγραφικά του τί ακούμε από τα χρόνια των Βυζαντινών, των Φράγκων, των Βενετσάνων και των Τούρκων, 1928.
• Бог Конан і його монастир занурення, 1943.-Ὁ θεός Κόνανος καί τό μοναστῆρι του τό λεγόμενο καταβύθιση, 1943
• Історії й випадки та інші всілякі писання, 1944. -Ἱστορίες καί περιστατικά κι' ἄλλα γραψίματα λογῆς λογῆς, 1944.
• Корсар Педро Казас, 1944. '- 'Ὁ κουρσάρος Πέδρο Καζᾶς, Γλάρος, 1944.
• Грецький моряк у південних морях, 1944. -Έλληνας θαλασσινός στίς θάλασσες τῆς νοτιᾶς, Γλάρος, 1944.
• Африка і моря Півдня, 1944. -'Η Αφρική και οι θάλασσες της Νοτιάς, Γλάρος, 1944.
• Древні люди Сходу: Справжня історія, 1945.- Οἱ ἀρχαῖοι ἄνθρωποι τῆς Ἀνατολῆς: Ἱστορία ἀληθινή, Νικολόπουλος, 1945.
• Дитячий календар 1949- Ἡμερολόγιον παιδικόν τοῦ 1949, Ἀποστολική Διακονία, 1949
• Айвалик, моя батьківщина, 2000. -'Το Αϊβαλί, η πατρίδα μου, Παπαδημητρίου, 2000.
• Богородиця і Пресвята: По різдву Діва і по смерті жива, 2000. -Παναγία και Υπεραγία: Η μετά τόκον παρθένος και μετά θάνατον ζώσα, Αρμός, 2000.
• Скромні гіганти, 2000. -Γίγαντες ταπεινοί, Ακρίτας, 2000.
• Непорушний фундамент, 2000. -Το ασάλευτο θεμέλιο, επιμέλεια Κώστας Σαρδελής, Ακρίτας, 2000.
• Мале святкування, 2000 -Μικρό Εορταστικό, Ακρίτας, 2000.
• Воскреслий Христос: Іспит розумного, 2001 -Ανέστη Χριστός: Η δοκιμασία του λογικού, Αρμός, 2001
• Таємні квіти: Тобто: Тексти про безсмертні цінності православного життя, 2001 -Μυστικά άνθη: Ήγουν: Κείμενα γύρω από τις αθάνατες αξίες της ορθόδοξης ζωής, Παπαδημητρίου, 2001
• Різдво Христове: Дивовижне таїнство, 2001-Χριστού γέννησις: Το φοβερόν μυστήριον, Αρμός, 2001
• Щоб отримати уявлення про живопис, 2002.- Για να πάρουμε μια ιδέα περί ζωγραφικής, Αθήνα : Αρμός, 2002.
• Жорстока обітниця, 2003. -Σκληρό τάμα, εικονογράφηση Γιώργου Κόρδη, Αρμός, 2003.
• Захоплення Міста (див. Константинополя), 2003. -Το πάρσιμο της Πόλης, εικονογράφηση Σταμάτης Μπονάτσος, Ακρίτας, 2003.
• Мандрівники та мрійники, 2005. -Ταξιδευτές κι ονειροπόλοι, επιμέλεια Νίκος Αγνάντος, Ακρίτας, 2005.

У 1937 році Кондоглу переклав п'єсу Мольєра «Витівки Скапена», яка наступного, 1938, року була поставлена на сцені Національного театру. У 1952 році Кондоглу переклав книгу Л. Успенського «Ікона».[14]

• π. Σταμάτης Σκλήρης, Φόβος και ελευθερία στο λειτούργημα της εικονογραφίας, Σύναξη, τ/χ.82,(Απρίλιος-Ιούνιος 2002),σελ.26-33,ιδ.31-32
• Μαρία Καζαμία-Τσέρνου, Ο Κόντογλου υπομνηματίζει τον Κόντογλου, Επιστημονική Επετηρίδα Θεολογικής Σχολής-τμ.Θεολογίας, Θεσσ/ίκης, τομ.15 (2005),σελ.65-118
• Ιφιγένεια Μποτουροπούλου, «Ο Φώτης Κόντογλου μεταφραστής του Μολιέρου», Πρακτικά Β΄ Πανελληνίου Θεατρολογικού Συνεδρίου Σχέσεις του Νεοελληνικού Θεάτρου με το ευρωπαϊκό, περ. Παράβασις, 2004, σελ. 323—334

• Νίκος Ζίας, Ο Φώτης Κόντογλου και η Νεοελληνική Ζωγραφική,
• http://www.hprt-archives.gr/V3/public/main/page-assetview.aspx?tid=0000008643%5Bнедоступне+посилання+з+травня+2019%5D
• http://www.hprt-archives.gr/V3/public/main/page-assetview.aspx?tid=0000007096%5Bнедоступне+посилання+з+травня+2019%5D
• http://www.hprt-archives.gr/V3/public/main/page-assetview.aspx?tid=0000008280%5Bнедоступне+посилання+з+травня+2019%5D
• Βιογραφικό Σημείωμα-ΕΚΕΒΙ