Франка Валері

Франка Валері (італ. Franca Valeri; 31 липня 1920, Мілан — 9 серпня 2020, Рим) — італійська акторка театру, кіно та телебачення.

Франка Валері
італ. Franca Valeri
Ім'я при народженні італ. Alma Franca María Norsa
Народилася 31 липня 1920(1920-07-31)[1]
Мілан, Королівство Італія
Померла 9 серпня 2020(2020-08-09)[2] (100 років)
Рим, Італія
Поховання Кампо Верано
Громадянство  Італія
Діяльність акторка театру, кіноакторка, сценаристка, письменниця
Заклад Rai Radiod
Роки діяльності з з 1949
У шлюбі з Vittorio Capriolid
Діти Stefania Bonfadellid
IMDb nm0884518
Нагороди та премії
 Франка Валері у Вікісховищі

Життєпис

Альма Франка Марія Норса (справжнє ім'я акторки) народилась 31 липня 1920 року в Мілані в буржуазній родині. Її батько Луїджі Норса сповідував юдаїзм, через що під час Другої світової війни йому разом зі старшим сином довелося втікати до Швейцарії, а її мати Сесілія Валаготті, католичка, лишилася з дочкою в Італії, роздобувши для дівчини фальшиве посвідчення, де було вказано що вона є позашлюбною дитиною католиків з Павії.

Акторську кар'єру розпочала з роботи на радіо. Псевдонім обрала на честь улюбленого поета Поля Валері. Знялася у таких фільмах як «Знак Венери» (1955), «Герой нашого часу» (1955), «Мораліст» (1959), «Удівець» (1959), «Злочин» (1960) та багатьох інших, грала як головні, так й другорядні ролі. У 1960-х роках багато працювала на італійському телебаченні[3].

Театральний сезон 2005—2006 року ознаменувався її виступом з власним монологом «Вдова Сократа». У 2008 році виконала роль Соланж у виставі за п'єсою «Служниці» Жана Жене в міланському Piccolo Teatro.

22 лютого 2011 року нагороджена орденом «За заслуги перед Італійською Республікою»[4].

8 травня 2020 року отримала Почесну премію Давид ді Донателло.

Франка Валері померла 9 серпня 2020 року у власній квартирі в Римі через 10 днів після свого 100-го дня народження[5].

Особисте життя

16 січня 1960 року вийшла заміж за актора та режисера Вітторіо Капріолі. Розлучилися 1974 року.

У 1985—1995 роках перебувала у стосунках з диригентом Мауріціо Рінальді (1937—1995).

Прийомною дочкою акторки була оперна співачка Стефанія Бонфаделлі (нар. 27 квітня 1967 року)[6].

Вибрана фільмографія
Рік Українська назва Оригінальна назва Роль
1951фВогні вар'єтеLuci del varietaМітці (епізод)
1955фЗнак ВенериIl segno di VenereЧезіра Коломбо
1955фГерой нашого часуUn eroe dei nostrei tempiвдова де Рітіс
1956фДвоєженецьIl bigamoІзоліна Форначіарі
1959фМоралістIl MoralistaВірджинія
1959фУдівецьIl VedovoЕльвіра Альміраї
1960фРокко та його братиRocco e i suoi fratelliвдова (епізод)
1960фЗлочинCrimenДжованна Філонці
1963фДепутатиGli onorevoliБьянка Серені
1977фПлагіатLa BidonataДжованна Бронкі
1980фНе хочу тебе більше знати, коханийNon ti conosco più amoreМаріса

Примітки
  1. ČSFD — 2001.
  2. È morta Franca Valeri, aveva 100 anni. La figlia: «Ironica fino alla fine» — Milano: RCS MediaGroup, 2020. — ISSN 1120-4982; 1128-2568; 2499-2542
  3. Franca Valeri. IMDb (англ.). Процитовано 9 серпня 2020.
  4. Le onorificenze della Repubblica Italiana. www.quirinale.it. Процитовано 9 серпня 2020.
  5. Porro, Maurizio (8 вересня 2020). La figlia di Franca Valeri: «Ha conservato la sua ironia fino all’ultimo, fino a pochi giorni fa». Corriere della Sera (італ.). Процитовано 9 серпня 2020.
  6. Biografia di Franca Valeri. www.cinquantamila.it (італ.). Процитовано 9 серпня 2020.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.