Франсіско Сеа Бермудес
Франсіско Сеа Бермудес (ісп. Francisco Cea Bermúdez; 28 жовтня 1779 — 6 липня 1850) — іспанський дипломат, державний і політичний діяч, двічі очолював іспанський уряд, став останнім державним секретарем (після нього посада мала назву голови Ради міністрів Іспанії).
| Франсіско Сеа Бермудес ісп. Francisco Cea Bermúdez | ||
 | ||
| ||
|---|---|---|
| 11 липня 1824 — 24 жовтня 1825 року | ||
| Монарх: | Фернандо VII | |
| Попередник: | Луїс Марія Саласар | |
| Наступник: | Педро де Алькантара Альварес де Толедо Інфантадо | |
| 29 листопада 1832 — 15 січня 1834 року | ||
| Попередник: | Хосе Кафранга Костілья | |
| Наступник: | Франсіско Мартінес де ла Роса | |
| Народження: |
28 жовтня 1779[1] Малага | |
| Смерть: |
6 липня 1850[1] (70 років) Париж, Франція | |
| Поховання: |
 | |
| Країна: | Іспанія | |
| Партія: | Moderate Partyd | |
| Нагороди: |   | |
Кар'єра
У доволі ранньому віці виїхав до Санкт-Петербурга, де був секретарем генерального консула, а від 1812 року займав пост іспанського повіреного у справах. 1820 року отримав призначення на посаду посла в Константинополі, а 1823 — в Лондоні.
У липні 1824 року вперше очолив уряд Іспанії. На тому посту провадив політику поміркованого абсолютизму, втім мав був змушений долати серйозні перешкоди з боку клерикальної партії й карлістів. Результатом того протистояння стала відставка уряду після розстрілу провідника карлістів Хорже Бессієреса.
На початку 1826 року Сеа Бермудес був призначений послом у Дрездені, 1828 — знову в Лондоні. На батьківщину повернувся 1833 року. Там він знову очолив уряд, втім у січні 1834 року був змушений поступитись владою партії конституціоналістів. Після відставки, здебільшого, жив у Парижі, залишаючись довіреним радником екс-королеви Марії-Христини.
Примітки
Джерела
- Зеа-Бермудез, Франциско // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)