Абсолютна монархія

Абсолютна монархія (від лат. absolutus самодержавство, абсолютизм) — різновид монархічної форми правління, близької до диктатури, при якій вся повнота державної (законодавчої, виконавчої, судової, військової), а іноді і духовної (релігійної) влади знаходиться в руках монарха. Політичний режим абсолютної монархії пов'язаний з встановленням контролю над усіма сферами життя суспільства; при цьому поняття «абсолютної» («необмеженої») монархії умовно, оскільки можливості монарха обмежені розміром і якістю бюрократичного апарату, амбіціями церкви і талантом.

Форми державної влади й політичні системи
Політичні режими
Форми правління
Соціально-економічні ідеології
Ідеології громадських свобод
Гео-культурні ідеології
Структура влади
Портал • Категорія

У вузькому, суворо науковому сенсі поняття «абсолютна монархія» збігається з поняттям абсолютизму і означає державний лад в країнах Західної Європи на пізньому етапі.

Теоретично, абсолютний монарх здійснює всю владу, але практично, монархія врівноважується політичними групами з числа соціальних класів і каст, як-от аристократія, духовенство, середніх і нижчих класів населення.

Деякі монархії мають слабкі (символічні) законодавчі та інші урядові органи, які монарх може змінювати або розпускати за власним бажанням. Країнами, де монарх досі зберігає абсолютну владу є: Бруней[1], Катар[2], Оман[3], Саудівська Аравія[4], Есватіні[5], ОАЕ[6] і Ватикан[7].

Характеристики

«Монумент королю Луї XV для міста Ренн», ск. Жан-Батіст Лемуан, 1748 р. модель.

Абсолютизм характеризується тим, що держава досягає такого рівня розвитку, за якого створюється великий бюрократичний апарат влади, посилюються карні органи, формується професійна армія. Діяльність станово-представницьких органів влади майже припиняється або їх розпускають.

Абсолютизм допускає, на відміну від деспотичних, тоталітарних режимів, наявність латентних (прихованих) обмежень влади: економічних (існує відносний плюралізм власності), соціальних (наявність багатоманітної соціальної структури та спадкоємної аристократії), політичних (абсолютизм здатний до політичної динаміки, розширеного політичного відтворювання), ідеологічних (абсолютизм не вбачає в існуванні ідеологічної багатоманітності загрози для себе).

Історія

Абсолютизм спочатку сприяв розвиткові ремесла та торгівлі, але згодом став гальмом розвитку продуктивних сил. Абсолютизм характеризується утворенням бюрократичного централізованого апарату, введенням постійних податків і постійної найманої армії. Буржуазія, яка виросла у значну силу, революційним шляхом знищила абсолютизм (в Англії в XVII столітті, у Франції у XVIII столітті). У Російській імперії абсолютизм був знищений Лютневою революцією 1917 року.

Протягом історії Європи, божественне право королів як основа абсолютної монархії обґрунтовувалося теологічно. Багато європейських монархів, як-от російські, заявили про верховну самодержавну владу по божественному праву, та про неможливість їх підданих мати будь-які права для обмеження влади монарха.

Джеймс VI Шотландський (пізніше Джеймс I Англійський) і його син Карл I з Шотландії та Англії намагалися імпортувати цей принцип. Спроба Карла І запровадити єпископський спосіб правління з церквою Шотландії призвела до Ковенантського повстання і Єпископських війн. Спроби Карла І встановити абсолютистський уряд за європейським зразком, були головною причиною громадянської війни в Англії, незважаючи на те, що він прийняв це правило на 11 років: починаючи з 1629 року, після розпуску парламенту на деякий час.

Існує велика кількість різних думок істориків щодо обсягу абсолютної влади серед європейських монархій. Деякі з них, такі, як Перрі Андерсон, стверджують, що досить багато монархій досягли рівня абсолютистського контролю над своїми державами, у той час, як історики, як-от Роджер Меттам, заперечували саму ідею абсолютизму[8]. У цілому, історики, які не згодні з терміном абсолютизм, стверджують що більшість монархів, позначені як прихильники абсолютизму, виявили не більше влади над своїми підданими, ніж будь-які інші неабсолютистські правителі, і ці історики, як правило, підкреслюють відмінності між абсолютистською пишномовністю монархів і реаліями ефективного використання влади цими абсолютними монархами.

Поширення

Абсолютизм був вельми поширений в XVIIXVIII століттях, найяскравіше він проявився у Франції, особливо під час правління короля Людовика XIV, якому належить характерне висловлювання

Держава — це я!

У Московській державі а пізніше і в Російській імперії абсолютизм існував у формі самодержавства аж до початку XX століття.

На початок XXI століття абсолютна монархія збереглась в Бутані, Катарі, Об'єднаних Арабських Еміратах, Брунеї, Саудівській Аравії, Омані, Ватикані, Есватіні.

Сучасні монархії

Форми державного правління
Форми державного правління країн світу (станом на 2021 рік)
Портал • Категорія

Популярність поняття абсолютної монархії істотно знизилася після Французької революції, яка сприяла поширенню ідей про уряд, заснований на народному суверенітеті.

Багато народів з абсолютних монархій, як-от Марокко, перейшли до конституційної монархії. Хоча, в деяких випадках, монарх зберігає величезну владу, а впливом парламенту на політичне життя знехтує.

У Бутані уряд перейшов від абсолютної монархії до конституційної монархії, слідуючи запланованим парламентським виборам в Tshogdu у 2003 році і виборам Національних Зборів у 2008 році.

Непал хитався між конституційним правлінням і прямим правлінням, пов'язаний з Непальською громадянською війною, Маоїстським заколотом, і в 2001 році вбивством королівської сім'ї в Непалі, і зі скасуванням непальської монархії 28 травня 2008 року. В Тонга, король мав мажоритарний контроль у парламенті до 2010 року.

З іншого боку, Ліхтенштейн перейшов до розширення влади монарха: принцу Ліхтенштейна були надані розширені повноваження після референдуму про внесення змін до Конституції Ліхтенштейну у 2003 році.

Правляча сім'я Кім в Північній Кореї (Кім Ір Сен, Кім Чен Ір і Кім Чен Ин) була описана як де-факто абсолютної монархії[9][10][11] або «спадкова диктатура»[12].

Азія

ДержаваСвітлинаМонархДата народженняДата початку правліннятитул
Абу-Дабі Халіфа бін Заїд аль Нахайян 1948-01-25 25 січня 1948 2004-11-03 3 листопада 2004 Емір Абу-Дабі
 Бруней Хассанал Болкіах 1946-07-15 15 липня 1946 1967-10-05 5 жовтня 1967 Його Величність Султан і Янг ді-Пертуан Брунею-Даруссаламу
 Катар Тамім бін Хамад Аль Тані 1980-06-03 3 червня 1980 2013-06-25 25 червня 2013 Його Високість Емір Держави Катар
 Оман Кабус бін Саїд 1940-11-18 18 листопада 1940 1970-08-09 9 серпня 1970 Його Величність Султан Омана
 Саудівська Аравія Салман ібн Абдул-Азіз Аль Сауд 1935-12-31 31 грудня 1935 2015-01-23 23 січня 2015 Хранитель Двох Святинь, Король Саудівської Аравії

Африка

ДержаваСвітлинаМонархДата народженняДата початку правліннятитул
 Есватіні Мсваті III 1968-04-19 19 квітня 1968 1986-04-25 25 квітня 1986 Його Величність Байезе Нгвеньяма Свазіленду

Європа

ДержаваСвітлинаМонархДата народженняДата початку правлінняТитул
 Ватикан Франциск 1936-10-17 17 грудня 1936 2013-03-13 13 березня 2013 Його Святість Папа, Єпископ Риму, Вікарій Христа, Наступник Князя Апостолів, Верховний Первосвященик Вселенської церкви, Великий понтифік, Примас Італії, Архієпископ і Митрополит Римської провінції, Суверен Держави-міста Ватикан, раб Рабів Божих

Примітки

  1. «Lavish birthday for Brunei ruler». BBC NEWS.
  2. «Qatar: regional backwater to global player». BBC News.
  3. «Q&A: Elections to Oman's Consultative Council». BBC News.
  4. Cavendish, Marshall (2007). World and Its Peoples: the Arabian Peninsula. p. 78. ISBN 978-0-7614-7571-2.
  5. «Swaziland profile». BBC News.
  6. Vatican to Emirates, monarchs keep the reins in modern world". Times Of India.
  7. «State Departments». Vaticanstate.va. Retrieved 2014-01-25.
  8. Mettam, Roger. Power and Faction in Louis XIV's France, 1991.
  9. Young W. Kihl, Hong Nack Kim. North Korea: The Politics of Regime Survival. Armonk, New York, USA: M. E. Sharpe, Inc., 2006. Pp 56.
  10. Robert A. Scalapino, Chong-Sik Lee. The Society. University of California Press, 1972. Pp. 689.
  11. Bong Youn Choy. A history of the Korean reunification movement: its issues and prospects. Research Committee on Korean Reunification, Institute of International Studies, Bradley University, 1984. Pp. 117.
  12. Sheridan, Michael (16 September 2007). «A tale of two dictatorships: The links between North Korea and Syria». The Times (London). Retrieved 9 April 2010.

Див. також

Література

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.