Фротола

Фро́тола (італ. frottola, точна етимологія невідома) — в італійській музиці кінця XV—XVI початку століть (спочатку вокальна) п'єса на 3-4 голоси ліричного характеру, більшою частиною в гоморитмічній фактурі, злегка прикрашеній імітаційною поліфонією з яскраво вираженими метричними акцентами. Жанр фротоли — найважливіший попередник мадригалу. Як правило, фротоли писалися в строфічній формі (одна і та ж музика для кожної строфи тексту) іноді з рефренами. Поетичну основу фротоли становили вірші (переважно любовна лірика) у різноманітних формах, серед яких були особливо популярні barzeletta і strambotto, capitolo, і навіть canzona сонет. Верхній голос фротоли, як правило, виконував соліст. Партію інших голосів могли виконувати на музичних інструментах (ансамбль віол, лютня, клавішний інструмент). Найвідоміший автор фротол — Маркетто Кара одна з найпопулярніших:

Багато анонімних фротол опубліковані в збірниках популярної багатоголосої музики, які випускав у перших двох десятиліттях XVI століття Оттавіано Петруччі (першу збірку фротол випустив у Венеції, в 1504 році). У стилі фротоли створювалися і більші форми, наприклад, меса Лодовіко Фолья (на неідентифікованих Cantus Firmus).

Поряд з іншими багатоголосними пісенними формами (віланела, канцонета), так само як й італійським фобурдоном у богослужбовій музиці, фротола дала сильний поштовх розвитку акордового почуття, метричної екстраполяції і (в кінцевому підсумку) гармонічній тональності.

Основні композитори
  • Бартоломео Тромбончіно
  • Філіппо Адзайоло
  • Джорджо Далла Порта
  • Мікеле Пезенті
  • Луїджі Платаніа
  • Джованні Брокко
  • Нікколо Брокко
  • Антоніо Капріолі
  • Маркетто Кара
  • Франческо д'Ана
  • Марко да Колоніа
  • Лодовіко Фольяно
  • Джакомо Фольяно
  • Антоніо Россетто
  • Філіппо да Лупрано
  • Франческо Сантакроче (Патавіно]]
  • Пеллеґріно Чезена
  • Рокко да Ортона
  • Джованні Баттіста Дзессо
  • Дзанін Безан
  • Еразмус Лапічідус

За виключенням Тромбончіно Та Кари, що були знаменитими у свій час, збереглося дуже мало відомостей про інших композиторів, коли навіть не самі їх імена.

Література
  • Edward Lowinsky. Tonality and atonality in sixteenth-century music. Berkeley, 1961.
  • Carl Dahlhaus. Untersuchungen über die Entestehung der harmonischen Tonalität. Kassel, Basel u.a.O., 1968, SS.249-257.
  • Knud Jeppesen. La frottola, III: Frottola und Volkslied: zur musikalischen Überlieferung des folkloristischen Guts in der Frottola. Århus, 1970.
  • F. Luisi. Frottole di B. Tromboncino e M. Cara ‘per cantar et sonar col lauto’. Roma, 1987 (включает факсимиле старопечатных сборников и транскрипции фротол).
  • Don Harrán. Frottola // The New Grove Dictionary of Music and Musicians. London, New York, 2001.
  • Бедуш Е., Кюрегян Т. Ренессансная песня. Москва: Композитор, 2007.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.