Тональність (музика)

Тонáльність — звуковисотне положення ладу[1][2], у ширшому сенсі — ієрархічна система висотних зв'язків, центральною категорією якої є тоніка. Тональності отримують назви за їх основним тоном («тонікою») та нахилом ладу («мажор» або «мінор»). Вперше поняття тональності було придумане О.-Е. Хороном (1810) й популярізоване Ф.-Ж. Фетісом (1830-40-і);[3] поняття також описав французький музикознавець Ф.-Л.-Ж. Кастиль-Блаз (1821), як «властивість музичного ладу, що виражається у використанні його суттєвих ступенів»[4][5]. Протягом наступних століть як тональні системи, так і саме поняття тональності зазнали еволюції.

Загальна характеристика

На відміну від модальності, тональність характеризується чітким і постійно відчутним тяжінням до центру ладу — тоніки, тоді як її звукоряд може бути дотриманий різною мірою. Центром тональності виступає мажорний або мінорний тризвук, побудований від її основи — тоніки. Ієрархія висотних зв'язків зазвичай вибудовується на основі класичних гармонічних функцій — тоніки, домінанти і субдомінанти.

Тональності притаманний внутрішній динамізм і активність, напруженість цілеспрямованого руху, гранична раціональна вивірена централізованість і багатство функціональних зв'язків. Активні динамічні зміни акордів і модуляції з однієї тональності в іншу виступають як вища форма руху. При цьому зміни тимчасових гармонічних центрів не скасовують центрального тяжіння, а навпаки — інтенсифікують його. Велике значення для формування тонального почуття має музичний метр і метрична екстраполяція — очікування певного продовження на основі даного початку. Відповідно до цих властивостей тональність характеризується постійно і чітко відчутним тяжінням до центру ладу.

Динамізм тональної системи опосередковано пов'язаний з характером європейського мислення епохи Нового часу, зокрема, з ідеями Просвітництва. «Модальність представляє, по суті, стабільний, а тональність — динамічний погляд на світ» (Е. Ловінська)[6].

Позначення тональностей

В позначенні тональності вказується основний тон (тоніка) і нахил ладу, наприклад — тональність до мажор є тональністю, в основі якого мажорний лад вибудовується від звуку до. В українській музичній практиці широко застосовуються позначення тональностей як за складовою, так і за буквенною системами. Тоніку мажорних ладів звичайно пишуть з великої літери, тоді як тоніку мінорних — з малої[7] наприклад:

До мажор — C-dur,
фа-дієз мінор — fis-moll,

де «dur» — означає «мажор» (дослівно лат. dur, durus — твердий), а moll — «мінор» (дослівно лат. moll — м'який).

В нотах тональність, як правило, позначають за допомогою ключових знаків. Це пов'язано з тим, що мажорний чи мінорний звукоряди більшості тональностей, окрім до мажора і ля-мінора, включають похідні ступені замість основних.

Співвідношення тональностей

У мажорно-мінорній музиці тональності по-різному взаємодіють. Нижченаведені відношення тональностей закріплені термінологічно:

  • Паралельні тональності — мажорна і мінорна тональності, що мають однакові ключові знаки. Суть «паралелізму» — спільний для обох тональностей звукоряд, проте його звукам приписуються різні тональні функції. Звукоряди паралельних тональностей відстоять один від одного на малу терцію: мажорна зверху, мінорна знизу (наприклад, До мажор — ля мінор, Фа-дієз мажор і ре-дієз мінор, Сі-бемоль мажор і соль мінор і т. д.). Паралельні тональності є найбільш близькими, тому що мають сім спільних тризвуків.
  • Однойменні тональності — тональності з однаковими тоніками, що належать до протилежних ладових нахилів (наприклад, Соль мажор і соль мінор). Мажорна і мінорна однойменні тональності відрізняються трьома ключовими знаками (мажор — у бік дієзів, мінор — у бік бемолів).
  • Однотерцієві тональності[8] — дві тональності, в тонічному тризвуку яких терцієвий тон є спільним (наприклад: До мажор — до-дієз мінор; загальний терцієвий тон 'мі'). Такі тональності належать до різних ладів і відстоять один від одного на пів тону (причому мажорна розташована нижче).

В англійській термінологічній системі паралельні тональності називаються «відносними» (relative keys), а однойменні — «паралельними» (parallel keys), що може породжувати плутанину при перекладах англійської музично-теоретичної літератури на українську мову.

Спорідненість тональностей

Спорідненістю тональностей називається співвідношення двох тональностей, що визначається кількістю і значенням спільних акордів (тобто акордів, які складаються зі звуків, які зустрічаються в обох тональностях). Існує три ступеня споріднення тональностей:

  • У першому ступені споріднення знаходяться тональності, тонічні тризвуки яких належать до числа загальних акордів, кожна тональність має шість тональностей другого ступеня споріднення: дві того ж ладу і чотири — протилежного.
  • У другому ступені споріднення знаходяться тональності, які мають хоча б один спільний тризвук, але не тонічний, кожна тональність має дванадцять тональностей другого ступеня споріднення: вісім того ж ладу і чотири — протилежного.
  • У третьому ступені спорідненості знаходяться тональності, які не мають жодного спільного тризвуку. Кожна тональність має п'ять тональностей третього ступеня спорідненості (одну того ж ладу і чотири — протилежного).

Ступінь споріднення тональностей обумовлює можливість і характер модуляції.

Примітки
  1. Юцевич 2009
  2. Способин 1963, с. 93
  3. Brown 2005, Preface: «Небагато термінів у теорії музики є більш глибокими і більш загадковими, ніж 'тональність'. Вперше придуманий Олександр-Етьєном Хороном у його „Зведеної історії музики“ (1810), він був популяризован Франсуа-Жозефом Фетісом у 1830-х та 1840-х (англ. Few terms in music theory are more profound and more enigmatic than 'tonality.' First coined by Alexandre-Étienne Choron in his “Sommaire de l'histoire de la musique” (1810), it was popularized by François-Joseph Fétis in the 1830s and 1840s)»
  4. Castil-Blaze F.-H.-J. Dictìonnaire de musique moderne. V. 1-2. Paris, 1821
  5. Холопов 2003, с.235
  6. Холопов Тональность
  7. Способин 1963, с. 105
  8. Юцевич 2009, с.180

Посилання

Додаткові матеріали
  • Dahlhaus, C. (1968). Untersuchungen über die Entstehung der harmonischen Tonalität (німецька). Kassel, Basel.
  • Khramov, M. (2008). Project Commator and Sonantometry. Proceedings of the International Symposium FRSM-2008 (англійська) (Kolkata): 428–70. Процитовано 28 жовтня 2013.[недоступне посилання з липня 2019]
  • Powers, H. (1981). Tonal Types and Modal Categories in Renaissance Polyphony. Journal of the American Musicological Society (англійська). XXXIV: 133–40. Текст «accessdate» проігноровано (довідка)
  • Оголевец, А. С. (1941). Основы гармониченского языка (російська). Москва, Ленинград.
  • Лебедев, С. Н. (2008). Прототональность в музыке западноевропейского Средневековья и Возрождения. Ad musicum (російська) (Москва): 33-47.
  • Способін І. Елементарна теорія музики. Переклад Є. Дроб’язка — Київ: Мистецтво. — 1952. — 204 c.
  • Холопов, Ю. Н. (2002). Категории лада и тональности в музыке Палестрины. Русская книга о Палестрине. Науч. труды МГК. Сб. (російська) (Москва: МГК) (32): 54-70.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.