Хардгейнер

Хардгейнер (англ. hard — важко, gain — збільшувати) — термін, що позначає спортсменів-любителів, які займаються культуризмом, але не досягають відчутних результатів у нарощуванні м'язів, очевидно, через генетичну несхильність до цього виду спорту. Методом з'ясування належності особи до хардгейнерів часто слугує оцінка антропометричних даних (зріст, вага, співвідношення довжини тулуба і ніг, ширина плечей, окружність зап'ястка і шиї), морфологія м'язових волокон (співвідношення швидких і повільних волокон), швидкість метаболізму. Хоча надійність такого оцінювання невисока. Емпіричний спосіб — оцінка досягнутого результату внаслідок довготривалих тренувань (якщо результат відсутній чи майже невиражений, то вважають, що особа належить до хардгейнерів).

Фізіологічне підґрунтя хардгейнерів

З погляду фізіологічної адаптації, в найзагальніших рисах можна виділити дві категорії людей — ті, чий організм здатен пристосовуватися до нових стимулів, і ті, організм яких чинить супротив, запобігаючи адаптації до нового (з тих чи інших причин)[1]. Ця фізіологічна властивість людей виявляється в різних сферах діяльності; найбільше її досліджено в медицині, де пацієнти у відповідь на лікування можуть виявляти взаємно протилежні адаптаційні реакції – показувати терапевтичний результат або ж демонструвати його відсутність. В науковій англомовній літературі послуговуються термінами ‘responder’ і ‘non-responder’, що відповідно означає ‘той, хто піддається лікуванню‘ і ‘той, хто не піддається лікуванню‘.

Термін ‘non-responder’ фіксується також і в дослідженнях зі спортивної фізіології[2], де ним позначають людей, які не реагують на тренування у вигляді того чи іншого результату. В спортивному дискурсі на рівні публіцистики чи в побутовому мовленні замість терміна ‘non-responder’ вживають слово ‘hardgainer‘, яке запозичено і в українську мову.

Хардгейнери у спорті

Згідно з даними окремих широкомасштабних досліджень[3], кожен четвертий житель планети не показує результатів у відповідь на ті чи інші види фізичних навантажень. Інакше кажучи, можна припустити, що кожен четвертий відвідувач тренажерного залу є хардгейнером.

Існує чимало наукових досліджень, у яких звернено увагу на категорію піддослідних атлетів, які не виявляють адаптації у відповідь на фізичні навантаження, тобто не демонструють бажаних спортивних результатів. Як правило, йдеться про спортсменів, які займаються видами спорту на витривалість (біг на довгі дистанції, велоперегони, веслування тощо), а об’єктом для науковців стають аеробні властивості м’язів спортсменів. Є також достатньо підстав вважати, що відсутність бажаних реакцій на фізичні стимули пов'язані саме з індивідуальними фізіологічними особливостями людей[4].

Утім, наукових розвідок, спрямованих на сферу бодибілдингу та інших силових видів спорту, де термін ‘хардгейнер‘ виник і набув поширення, існує обмаль. Інакше кажучи, наука поки що не дуже активно займається питаннями, які б достовірно пояснювали, чому одні індивідууми здатні легко адаптуватися до силових вправ у вигляді м’язової гіпертрофії чи високого зростання силових показників у важкій атлетиці, пауерліфтингу тощо, а інші – не виявляють такої здатності. Водночас існують розвідки, які вказують на те, що хардгейнер — це той, кому властива генетично зумовлена низька кількість клітин-сателітів у м'язах, роль яких у процесі збільшення кількості міофібрил (отже, гіпертрофії м'язів) вважається суттєвою. В інших дослідженнях[5] виявлено інакші фізіологічні причини, що стримують ріст м'язів у відповідь на фізичні стимули. Серед них — поява виражених запальних процесів у м'язових волокнах під дією інтенсивних фізичних вправ, внаслідок чого процеси синтезу м'язової тканини пригнічуються, а не посилюються. На цій підставі окремі методисти з бодибілдингу пропонують системи тренувань для хардгейнерів, що спрямовані на запобігання негативної дії фізичних навантажень[6]. В їхній основі — індивідуальне регулювання обсягу та інтенсивності навантажень, що загалом характеризуються меншими показниками порівняно із загальноприйнятими в бодибілдингу. З іншого боку, серед методистів існує також критика поняття 'хардгейнер', що базується на тому, що атлет неправильно підходить до тренувального процесу, через що й не демонструє результативності.

Примітки
  1. Atkinson G., Williamson P., Batterham A.M. Issues in the determination of "responders" and "non-responders" in physiological research // Experimental Physiology. — 2019. — DOI: 10.1113/EP087712.
  2. Timmons J.A. Variability in training-induced skeletal muscle adaptation // Journal of Applied Physiology (1985). — 2011. — Vol. 110 (3). — P. 846—853. — DOI: 10.1152/japplphysiol.00934.2010.
  3. Phillips B.E. et al. Molecular networks of human muscle adaptation to exercise and age // PLOS Genetics. — 2013. — Vol. 9 (3). —e 003389. — DOI: 10.1371/journal.pgen.1003389.
  4. Bouchard C., Rankinen T. Individual differences in response to regular physical activity // Medicine & Science in Sports & Exercise. — 2001. — Vol. 33 (6 Suppl). — P. 446—451.
  5. Thalacker-Mercer A., et al. Cluster analysis reveals differential transcript profiles associated with resistance training-induced human skeletal muscle hypertrophy // Physiological Genomics. — 2013. Vol. 45 (12). — P. 499—507. DOI: 10.1152/physiolgenomics.00167.2012
  6. Кожумяка, Александр (2019). Бодибилдинг для хардгейнеров. Science-подход: научно-популярное издание (російська). h2g.info. ISBN 978-617-696-670-8.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.