Харкевич Олександр Олександрович
Олекса́ндр Олекса́ндрович Харке́вич (21 січня (2 лютого) 1904, Санкт-Петербург — 30 березня 1965, Москва) — російський фізик-кібернетик, учений у галузі електрозв'язку та електроакустики. Член-кореспондент Академії наук УРСР (1948). Дійсний член Академії наук СРСР (1964).
| Харкевич Олександр Олександрович | |
|---|---|
.jpg.webp) | |
| Народився |
21 січня (3 лютого) 1904 Санкт-Петербург, Російська імперія[1] |
| Помер |
30 березня 1965[1] (61 рік) Москва, РРФСР, СРСР[1] |
| Поховання | Новодівичий цвинтар |
| Країна |
 СРСР |
| Діяльність | науковець |
| Alma mater | Санкт-Петербурзький державний електротехнічний університетd |
| Галузь | радіоелектроніка і електроніка |
| Заклад | Військова академія зв'язку імені С. М. Будьонного, Національний університет «Львівська політехніка», Інститут фізики НАН України і The Institute for Information Transmission Problems of Russian Academy of Sciencesd |
| Ступінь | доктор технічних наук |
| Членство | Російська академія наук, Академія наук СРСР і НАН України |
| Нагороди |
  |
Біографічна канва
1930 — закінчив Ленінградський електротехнічний інститут імені В. І. Ульянова (Леніна).
1929—1932 — працював у Центральній радіолабораторії (Ленінград).
1932—1938 — викладав у Ленінградській військовій електротехнічній лабораторії.
1938—1941 — викладав у Ленінградському електротехнічному інституті зв'язку.
1941—1944 — проводив науково-дослідну роботу у Фізико-технічному інституті.
1944—1948 — викладав у Львівському політехнічному інституті.
1948—1952 — працював в Інституті фізики АН УРСР.
Від 1952 працював в Інституті проблем передачі інформації АН СРСР (Москва), від 1962 — його директор. Водночас (1952—1962) викладав у Московському електротехнічному інституті зв'язку.
Нагороджено орденом Леніна, орденом Трудового Червоного Прапора.
Був одружений з Тетяною Дмитрівною Отт (1903 — 1985). 30 жовтня 1927 в Ленінграді в них народився син — майбутній доктор медичних наук Дмитро Олександрович Харкевич.
Наукова діяльність
Основні праці — з теорії та розрахунку електроакустичних апаратів, теорії інформації, з радіотехніки.
Автор понад 100 наукових робіт, зокрема 10 монографій. Його «Нариси загальної теорії зв'язку» (1955) стали однією з праць, що заклали підвалини теорії інформації.
Інші книги:
- «Теорія електроакустичних апаратів» (Москва, 1940),
- «Теоретичні основи радіозв'язку» (Москва, 1957),
- «Спектри та аналіз» (4-е видання — Москва, 1962),
- «Боротьба з поміхами» (2-е видання — Москва, 1965).
Література
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.. Словникова частина. — Т. 9. — С. 3549.
- Большая Советская Энциклопедия. — 3-е издание. — Т. 28. — М., 1978. — С. 201.
- Українська Радянська Енциклопедія. — 2-е видання. — Т. 12. — К., 1985. — С. 92.
- А. А. Харкевич // Радиотехника. — 1965. — Т. 20. — № 9.
- Харкевич Александр Александрович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.