Харківський Слобідський Кіш

24 липня 1918 р. рада міністрів Української Держави ухвалила закон про загальний військовий обов'язок та затвердила план організації армії, підготовлений ґенеральним штабом. 8 корпусів, що складали кістяк армії, мали формуватись за територіальним принципом. 7-м корпусом повинен був стати Харківський.

16 жовтня 1918 р. окремим універсалом гетьман відновив козацтво в Чернігівській і Полтавській губерніях та на Слобожанщині. Цим самим було де-юре закріплено існування Українського Вільного Козацтва на цих землях. Згідно з універсалом, до козаків належали нащадки козаків, але в частини могли вступати і не-козаки. Козаки кожної губернії складали кіш на чолі з кошовим отаманом, який підпорядковувався гетьманові. У кожному коші було декілька полків.

Але повноцінне формування кошу закінчилося лише у листопалі 1918 р. З падінням Гетьманату Скоропадського кіш став підрозділом Запорізького корпусу армії УНР.

Командиром кошу став ветеран російсько-японської війни, прапорщик запасу, отаман Вільного Козацтва Харківщини Іван Кобза.

Іван Кобза, отаман Харківського Слобідського Кошу

Штаб коша складався наступних старшин:

• заступник командира кошу — полковник Воронів (він же командир 2-го Охтирського полку)
• начальник штабу — поручник Олекса Павлович Костюченко
• помічник начальника штабу — Олександров
• начальник постачання — Іван Панченко
• комендант штабу — поручик Петро Самойлів
• старшина для доручень — поручик Квітка

Кіш складався з 4 полків:

• Харківського (командир — полковник князь Сіверський)
• Охтирського (командир — полковник Воронів)
• Богодухівського (командир — полковник Перетятько)
• Сумського (командир полку Кречет)

Кіш майже повністю складався із студентів і офіцерів. Звичайних козаків було лише до 5 %.

При коші був кінний відділ, командиром якого був сотник Поборчий.

Державним комісаром кошу був поручик Гаєвський.

16 січня 1919 р. кіш вийшов з Харкова, з боями пройшов Полтавщину, згодом воював під Шполою, Тальним, Уманню і Збаражем. Останніми українськими містами, де кіш складав залогу, були ст. Помішна і Тирасполь.

Перейшовши румунський кордон, кіш був розформований. Частина особового складу пішла до інших полків, а більшість — до 24-го полку ім. Сагайдачного Запорізької дивізії.

• Я. Тинченко. Українські Збройні Сили. К: Темпора, 2009 — с. 246.
• Тинченко Я. Офіцерський корпус армії Української Народної Республіки. Київ, 2007.
• Павло Скоропадський: Спогади (кінець 1917 — грудень 1918) — М.: Київ — Филадельфія, 1995.
• Савченко В. А. Двенадцать войн за Украину. Харьков: Фолио, 2006.
• Залесский К. А. Кто был кто в первой мировой войне. Биографический энциклопедический словарь. М., 2003.
• Субтельний Орест. Історія України. — Київ : Либідь, 1993. — 720 с. с. — ISBN 5-325-00451-4.