Хвиля Андрій Ананійович
Андрій Ананійович Хвиля (справжнє прізвище Олінтер або Олентир; 19 серпня 1898; с. Рингач (тепер Новоселицький район Чернівецька область), Бессарабія — 10 лютого 1938) — партійний і державний діяч УРСР 1920—1930-х років з колишніх боротьбистів, боровся проти «українського націоналізму» і спричинився до ліквідації багатьох діячів української культури, активно репресував селян і відбирав зерно під час Голодомору в Україні (1932—1933). Член ВУЦВК. Член ЦК КП(б)У в 1927—1937 роках. Член Організаційного бюро ЦК КП(б)У з 29 листопада 1927 до 27 травня 1937 року. Кандидат у члени Секретаріату ЦК КП(б)У з 9 квітня 1929 до 5 червня 1930 року.
| Хвиля Андрій Ананійович Олінтер Андрій Ананійович | ||
 Хвиля Андрій Ананійович | ||
| ||
|---|---|---|
| 1933 — 1937 | ||
| Народження: |
19 серпня 1898 с. Рингач тепер Новоселицький район Чернівецька область | |
| Смерть: | 10 лютого 1938 (39 років) | |
| Національність: | єврей | |
| Країна: |
 Російська імперія→ СРСР | |
Життєпис
Народився 19 (31 за новим стилем) серпня 1898 року в с. Рингач Бессарабії (тепер Новоселицький район Чернівецька область), у бідній селянській родині. Закінчив Хотинську вищу початкову школу в 1915 році, після чого вступив до Полтавського землемірного училища. Під час навчання в училищі став членом «Юнацької спілки».
Восени 1917 Хвиля-Олінтер року вступив до УПСР, приставши до лівої течії майбутніх боротьбистів. Псевдонім Хвиля узяв 1917 року.
Активний учасник встановлення радянської влади. За дорученням Центрального Комітету як губполітемісар УПСР (боротьбистів) Хвиля-Олінтер з травня 1918 року, протягом кількох місяців, веде підпільну роботу на Волині. Восени 1918 року — в Полтавському підпіллі, де з губернським повстанським комітетом бере участь у підготовці повстання проти гетьмана Скоропадського.
У червні 1919 року вийшов з партії боротьбистів і вступив до КП(б)У. У 1919 році Хвиля-Олінтера призначається головою Подільського губревкому і губкому КП(б)У. 1920 року Хвиля-Олінтер стає секретарем Волинського губкому КП(б)УЗО. У 1921—1922 роках Хвиля працює на посаді голови Сумського окружного виконкому. На весні 1924 року ЦК КП(б)У відряджає Хвилю-Олінтера до Одеси завідувачем агітпропвідділу Одеського губкому партії.
1925 року працює в Центральному Комітеті КП(б)У, спочатку заступником завідувача агітпроп відділом (1925—1926), а потім — завідувачем відділом преси (1926—1928), завідувачем культпропвідділу та агітпроппресвідділу (1928—1933). Входить до складу ЦК і Оргбюро ЦК КП(б)У, обирається до Всеукраїнського ЦВК у 1927—1937 роках. З 1933 по 1936 роки виконує обов'язки першого заступника наркома освіти УСРР, а у 1936—1937 роки — начальника Управління у справах мистецтва при Раднаркомі УСРР.
Андрій Хвиля особливо відзначався в «боротьбі проти українського націоналізму» і спричинився до ліквідації багатьох діячів української культури за часів Павла Постишева.
Будучи своєю людиною у домі Олександра Шумського — наркома освіти, одного з творців українізації, Хвиля незабаром відіграє не останню роль в інтригах та боротьбі проти нього, що велась Л. Кагановичем, активно включається в гучну кампанію боротьби з «шумськизмом» та «хвильовизмом». 1934 року, в одному з програмно-публіцистичних виступі, звинуватив Шумського у близькості до «українських фашистів». Хвиля належав до числа тих, хто якнайактивніше цькував Миколу Скрипника.
Хвиля-Олінтер зіграв не останню роль у трагедії української нації — Голодоморі (1932—1933) рр. Взимку 1932—1933 року Хвиля-Олінтер, як уповноважений ЦК КП(б)У з питань хлібозаготівель, перебував на Одещині. 10 січня 1933 року, Хвиля-Олінтер доповідаючи Центральному Комітету про проведену роботу, вказував на сотні репресованих селян, а іноді й цілі села, сотні центнерів відібраного «утаєного» хліба. І водночас нарікав, що репресії не дають бажаних наслідків, мало допомагають хлібозаготівлі[1].
Темі боротьби проти націоналізму й присвячені його публіцистичні й літературно-критичні праці:
- «Национальный вопрос на Украине» (рос. мовою, 1926);
- «Ясною дорогою. Рік на літ. фронті» (1927);
- «Під академічним забралам» (1928);
- «Від ухилу в прірву» (1928);
- «Трубадури українського фашизму» (1930) та інші.
Після падіння Миколи Скрипника Хвиля-Олінтер був автором першої переробки українського правопису в напрямі зближення української мови з російською.
Арешт та страта
У листопаді 1936 року був репресований. Під час VIII Надзвичайного з'їзду Рад СРСР, Хвилю допитували Єжов та Каганович. Лише втручання голови Раднаркому України Панаса Любченка, що особисто їздив до Сталіна і відстояв Хвилю, тоді врятувало його.
13 серпня 1937 року знову заарештований і мав стати однією з ключових фігур сфабрикованої справи про «буржуазно-націоналістичну організацію колишніх боротьбистів»[2].
На пленумі ЦК КП(б)У 29 серпня 1937 року виключений зі складу Центрального Комітету.
8 лютого 1938 року Військова колегія Верховного Суду СРСР засудила його як одного із «організаторів і керівників антирадянської націонал-фашистської диверсійно-терористичноі організації в Україні, яка своєю метою ставила повалення Радянської влади» і «агента польської розвідки» до страти. Розстріляний 10 лютого 1938 року.
Реабілітували Хвилю-Олінтера в судовому порядку 22 вересня 1956 року.
Примітки
Джерела та література
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
- Замковий В. П. Сторінки біографії Андрія Хвилі // Український історичний журнал. — К. : Наукова думка, 1989. — № 3. — С. 121.
- Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. — К. : Либідь, 1997. — 464 с. — ISBN 5-325-00781-5.
- Стан на мовному фронті. Доповідь тов. Хвилі // Вісті ВУЦВК. — 1933. — 30 червня.
- Українське народне мистецтво / упорядник Андрій Хвиля.
- Юренко О. П. Хвиля Андрій Ананійович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 365. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1359-9.
- Українська народна приказка / упоряд. Андрій Хвиля. — Київ: Держ. літ. вид-во, 1936. — 576, 8 с.