Химич Георгій Лукич

Народився 22 жовтня (4 листопада) 1908 року в селі Уланове (нині Глухівського району Сумської області) в селянській родині. Українець.

У 1929 році переїхав у Свердловськ.

У 1936 році закінчив КПІ імені С. М. Кірова. Потім працював на Уралмаші імені Серго Орджонікідзе. Під час Німецько-радянської війни служив артилеристом.

Після її закінчення продовжив роботу на заводі. У 1946 році керував проектуванням першого в СРСР рейкобалкового стану, який призначався для НТМК..

У 1952 році вступив до лав КПРС. У 1956 році був призначений головним конструктором прокатного обладнання Уралмаш імені С. Орджонікідзе.

26 листопада 1968 року був обраний членом-кореспондентом АН СРСР за спеціальністю «машинобудування»[1].

Депутат Вервної Ради РРФСР 3-5 скликань.

Помер 9 травня 1994 року в Єкатеринбурзі. Похований на Широкореченському кладовищі.

Георгію Лукичу належить 56 винаходів і 76 патентів. Він є автором 8 монографій та понад 80 статей. Керівник створення ряду унікальних прокатних станів.

• Герой Соціалістичної Праці (1958);
• орден Леніна[2];
• два ордена Вітчизняної війни II ступеня (28.4.1945; 6.4.1985)
• орден Червоної Зірки (22.9.1944)[3]
• медалі
• Сталінська премія першого ступеня (1950) — за створення радянського рейко-балкового стану;
• Державна премія СРСР (1979)[4]— за створення і впровадження високопродуктивних слябових машин безперервного лиття заготовок криволінійного типу для металургійних комплексів великої потужності
• Заслужений винахідник РРФСР(1965)[5]
• Почесний громадянин Свердловська (1973);