Хланта Іван Васильович

Народився у багатодітній селянській сім'ї. Закінчив філологічний факультет Ужгородського державного університету (1964), аспірантуру Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського Академії наук України (1974). 1976 року захистив кандидатську дисертацію на тему «Українська соціально-побутова казка»; 2007 р. — мистецтвознавче дослідження на докторський ступінь із теми «Жанр духовної пісні: історія та поетика (на матеріалі Карпатського регіону)».

Іван Хланта упродовж більше п'яти десятків років творчого життя активно працює в кількох напрямах як фольклорист, літературознавець, бібліограф, мистецтвознавець, педагог, і в кожному дивує відкриттями нових інтелектуально-мистецьких фактів та явищ.

Як теоретик, І. Хланта дослідив значну кількість проблемних питань з історії та особливостей сучасного розвитку українського словесного фольклору, які знайшли своє втілення у книгах та статтях.

І. Хланта бере участь у республіканських та міжнародних наукових конференціях, симпозіумах, «круглих столах», семінарах з питань фольклористики.

Записав більше 7 тисяч текстів та мелодій пісень в Закарпатті, сусідніх областях України, та за кордоном – на Мараморощині і Банату (Румунія), у Руському Керестурі та Нове Орахово (Сербія), на Кубані (Краснодарський край, Російська Федерація), де і нині компактно проживають українці.

На базі цих записів видав 7 фундаментальних збірників української народної пісні:[1]

• «Ой видно село» (2003),
• «Пісні Іршавщини» (2005),
• «Співайте Богові нашому, співайте» (2008),
• «Народні пісні українців Банату» (Румунія, 2009),
• «Співанки закарпатських гір і долин» (2009),
• «Пісня - то моє життя» (2013),
• «Пісня над Дунаєм» (2014).

З 2003 року Іван Хланта — член Національної Спілки журналістів України. Нагороджений медаллю «За доблесну працю» (1970), Грамотами Міністерства освіти України, Міністерства культури і мистецтв України (2006) та ін.

Указом Президента України від 15 березня 2004 року І. Хланті присвоєно почесне звання «Заслужений діяч мистецтв України».

• До 70-річчя^{[недоступне посилання з липня 2019]}