Хоа

Хоа (в'єт. Hoa, Han, Xa Phang; кит. 華人) — народність, яка проживає у В'єтнамі, в основному на півдні країни. Ареал розселення на півдні — міста Нячанг, Камрань, Хошимін, на півночі Ханой. Загальна чисельність близько 862 371 чол. за даними на 1999 рік. Відносяться до китайської етнічної групи[1].

Телон — центр активності хоа в Хошиміні. На фотографії — ринок Биньтей

Мова

Належать до народу хань. Говорять на мові юе (кантонський діалект)[2].

Історія

Молодий чоловік у 1885 році

На території В'єтнаму хоа почали селитися з XVII століття, однак найбільша китайська імміграція відбувалася наприкінці XIX і на початку XX століття[3].

Релігія

Як і все в'єтнамське суспільство, народ хоа схильний до релігійного синкретизму. В общинному будинку (дінь), який служить також сільським храмом, представлені вівтарі різних місцевих духів-покровителів і численні зображення будд і бодхісаттв, Конфуція та історичних персонажів. Хоа сповідують і буддизм, проте в буддійських храмах часто поклоняються не тільки Будді, але і місцевим божествам і духам. Серед усіх народностей В'єтнаму поширений культ предків, майже в кожному сільському будинку можна бачити два вівтарі — один присвячений батькам, а другий — Духу Землі[4].

Культура

У кожному селі є своя пагода, храм.

У хоа є національна опера — «шон ка» (son ca). У хоа дуже великий набір музичних інструментів, якими вони славляться: дудки, флейти, барабани, струнні, гонги[5].

Шлюбні відносини

Дружина селиться в будинку чоловіка. Наречену і нареченого своїм дітям батьки у відповідності з економічним станом родини і її соціальним становищем[6].

Соціальна організація

Для народності хоа характерно, що споріднені сім'ї проживають на одній території. Батько голова родини, рахунок спорідненості — патрілінійний. Сини мають право на спадщину, старшому синові дістається більша частка.

Економіка

Хоа займаються торговим і промисловим підприємництвом, сільським господарством, а також кустарними промислами. Водночас є і робітники, службовці, вчителі і викладачі. Хоа вирощують водний рис; вони дуже вмілі ремісничі майстри, відомі по всій країні.

Примітки

  1. Деопик Д. В. Вьетнам, статья с. 2
  2. Добровольский А. В. Хоа. Народы и религии мира. С. 358
  3. Мурашева Г. 
  4. энциклопедия «Кругосвет»
  5. Вьетнам Бизнес Консалтинг[недоступне посилання з травня 2019]
  6. Колесник Н. Н. Вьетнам, который нельзя забыть. С. 13-14

Див. також

Посилання

Література

  • Добровольский А. В. Хоа // Народы и религии мира / Глав. ред. В. А. Тишков. М.: Большая Российская Энциклопедия, 1998. С. 358.
  • Колесник Н. Н. Вьетнам, который нельзя забыть // Народы и страны. — 1996. — № 10. — С. 13-14
  • Деопик Д. В. Вьетнам, статья в СИЭ, т. 3. с.2.
  • Мурашева Г. Ф. Вьетнамо-китайские отношения в XVII—XIX вв. М., 1973. С.19-22.
  • Страны и народы Востока. Вып. 29: Борис Иванович Панкратов: Монголистика. Синология. Буддология: [Впервые публ. труды и ст. о нём] / Сост. и отв. ред. Ю. Л. Кроль. СПб.: Центр «Петербург. востоковедение», 1998. с.326-327.
  • Итс Р. Ф. Этничесая история Юга-Восточной Азии. Л.: Наука, 1972. c. 69
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.