Ходимчук Олексій Остапович

Олекса Ходимчук народився 17 березня 1896 року в с. Кропивня Розважівського (нині Іванківського) району на Київщині в заможній селянській родині.

Після отримання початкової освіти навчався в Музично-драматичному інституті ім. М. Лисенка, який закінчив на початку 1920-х років.

Декан українського факультету цього інституту легендарний Лесь Курбас запросив обдарованого випускника на роботу до щойно створеної 1-ї театральної майстерні МО «Березіль». Лесь Курбас довіряв йому ролі в кожній виставі («Рур», «Газ» Г. Кайзера, «Протигаз» С. Третякова та інші).

1924—1925 — працював в Одеському пересувному першому українському робітничо-селянському театрі.

1926 разом із театром «Березіль» Ходимчук переїхав до Харкова. Грав також у виставах Державного народного театру. Паралельно він працював режисером у Роменському пересувному театрі ім. Г. П. Затиркевич-Карпинської.

Два роки працював у Харківському червонозаводському театрі, згодом обіймав посаду чергового режисера Донбаської держдрами.

Деякий час працював у Київському обласному управлінні у справах мистецтва.

В 1920-х одружився з актрисою «Березоля» Наталею Пилипенко. У жовтні 1925 в Ромнах у них народилась донька Діамара, відома в майбутньому письменниця і актриса.

У середині 1930-х очолив робітничо-колгоспний театр Вінницької області. Ставив українську класику: «Мартин Боруля», «Сто тисяч» І. Карпенка-Карого, «Маруся Богуславка», «Маруся Чурай» М. Старицького тощо. Викладав молодим акторам акторську майстерність за системою Леся Курбаса, читав лекції з історії українського театру. Вів аматорський гурток при Вінницькому клубі залізничників.

У жовтні 1937 року разом з театром поїхав на гастролі до Тульчина, де його чекала трагічна подія — 9 листопада 1937 його схопили енкаведисти і перевезли до київської в'язниці. Під тортурами вибили «зізнання» в участі в націоналістичному підпіллі.

28 грудня 1937 його справу № 4785 розглядала трійка при Київському Облуправлінні НКВС УРСР. У витягу з протоколу № 135 її засідання зафіксоване обвинувачення в тому, що Олекса Ходимчук був активним учасником націоналістичної організації, до якої був залучений письменником Я. Савченком.

За постановою трійки та на підставі статей 54-10, 54-11 КК УРСР був засуджений до розстрілу.

4 січня 1938 року вирок був виконаний. Тіло було перевезене до Биківні.

Ім'я Олексія Ходимчука було реабілітоване 17 квітня 1989 року. А 18 травня 2008 року в Биківнянському лісі на сосні, пов'язаній рушником, було установлено металеву табличку з іменем та датами народження і загибелі Олексія Остаповича. Це було зроблено з ініціативи письменниці Олени Василівни Леонтович, «коштом та на душевну втіху» доньки Олексія Остаповича Діамари Ходимчук[1].

• Старшина («Гайдамаки» за Т. Шевченком)
• Дмитро («Озолотились» Улагай-Красовського та Дубовського)
• Фактор («Фея гіркого мигдалю» І. Кочерги)
• Купець («Сорочинський ярмарок» М. Гоголя)

У 2021 його доля представлена на фотодокументальній виставці про репресованих театральних діячів «Імена, викреслені з афіш», що експонується при вході на територію Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили».[2]

• Ходимчук Олексій Остапович // Пам'ять Биківні: документи та матеріали / Ін-т історії України Нац. акад. наук України, Центр. держ. архів громад. об'єднань України ; упоряд. О. Г. Бажан ; ред. П. Т. Тронько [та ін.]. — К. : Рідний край, 2000. — С. 208.
• Видатні люди нашого краю. — Іванків, 2013. — с. 19