Церква Сан-Себастьяно (Мантуя)

Доля подарувала Альберті зустріч з Томмазо Парентучеллі, священиком і гуманістом. Виходець з провінційної Сарцани, Томмазо Парентучеллі зробить блискучу кар'єру і стане папою римським під ім'ям Миколай V. Томмазо не забуде Альберті, коли знов зустріне того в Римі і буде підтримувати дружні стосунки до своєї смерті. А винахідник Альберті отримав можливість вивчати античність, писати трактати, розробляти різні наукові проблеми, не обтяжуючи себе клопотаннями про хліб і помешкання.

Вигнання і роздуми багато чому навчили цю особу, що зробив непогану кар'єру при феодальному дворі папи римського. Він всмоктав усю хитрість політичного діяча і переніс цю хитрість навіть на власну архітектурну практику. Так, він робив черговий архітектурний проєкт, отримував за нього гроші, а реалізацію проєкта, розрахунки, клопіт приготування будівельних матеріалів, догляд за будівельними роботами перекладав на замовника, архітектора практика і бригаду будівельників. У разі невдало виконаних робіт уся відповідальність падала не на працівника папської канцелярії (його офіційна посада на майже тридцять років), а на замовника, архітектора практика і бригаду будівельників. Про непростоту Альберті і його здатність утримувати секрети свідчить і його знання криптографії.

Саме цей випадок і був при створенні церкви Сан-Себастьяно у місті Мантуя.

Замовником храму був мантуанський маркіз Лодовіко Гонзага ІІІ. Будівельні роботи розпочали 1460 року. За проектом Альберті храм мав крипту, котру планували перетворити на поховальну комору родини маркіза. Сам храм був експериментальним, бо Альберті наважився розірвати зв'язок із готичною традицією, відмовився від базилікального типу і зупинився на центричному храмі у вигляді грецького хреста.

Головний вівтар, фото 2013 року

Храм вийшов зального типу з повною відсутністю внутрішніх опор-стовпів, таких звичних для вірян-італійців ще з доби середньовіччя. Хрещате склепіння храму спирається на товсті наріжні стіни.

Дивовижним був і головний фасад споруди. Він плаский, прикрашений лише пілястрами велетенського ордера, що нібито підтримують широку смугу стримано декорованого аттика. Аттик всередині переривався отвором для вікна. Головний фасад мав п'ять отворів для дверей, до котрих за первісним проектом вели сходинки у всю ширину фасаду.

Храм покинули недобудованим і недекорованим всередині. Збережено фото головного фасаду до 1925 року, на ньому були лише вузькі сходинки до лоджії, створеної ще в добу кватроченто. П'ять отворів для дверей — це пізнє відновлення. Одвірок накладений на середні пілястри архітектором Пеллегріно Ардіцоні і його не всі визнають вдалим. У XX столітті відмовились від широких східців у всю ширину фасаду. Створені лише східці до бічних дверей, а три середні отвори перетворені на балкон. Крипта не стала поховальною коморою для родини маркіза.

• 
  Бічний фасад, лоджія і дзвіниця
• 
  Сучасний вигляд крипти
• 
• 
  Фото Паоло Монті, 1972

• 
  Церква Сан-Себастьяно, головний фасад
• 
  Графічний портрет Альберті

• Вигнання
• Падуанський університет
• Болонський університет

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Церква Сан-Себастьяно (Мантуя)

• Franco Borsi. Leon Battista Alberti (New York: Harper & Row, 1977)
• Альберти Леон Баттиста. Десять книг о зодчестве: В 2т. М., 1935–1937
• Мастера искусств об искусстве. Т.2. Эпоха Возрождения/Под ред. А. А. Губера, В. Н. Гращенкова. М., 1966
• Ревякина Н.В. Итальянское Возрождение. Гуманизм второй половины XIV-первой половины XV века. Новосибирск, 1975
• Сочинения итальянских гуманистов эпохи Возрождения (XV в)/Под ред. Л. М. Брагиной. М., 1985
• История культуры стран Западной Европы в Эпоху Возрождения // Под ред. Л. М. Брагиной. М.: Высшая школа, 2001
• Зубов В. П. Архитектурная теория Альберти. — Санкт-Петербург: Алетейя, 2001. ISBN 5-89329-450-5.
• Аникст А. Выдающийся зодчий и теоретик искусства // Архитектура СССР, 1973 № 6. С. 33-35
• Маркузон В. Место Альберти в архитектуре раннего Возрождения // Архитектура СССР, 1973 № 6. С. 35-39.
• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985., стор. 149 ]