Церковний староста
Церковний староста, також кти́тор (від грец. κτήτωρ), ти́тар[1] — людина з мирян, що відає господарством церковної громади.
Історія
Церковний староста не був людиною духовного звання і допомагав настоятелю парафії в управлінні майном. Першими обов'язками церковного старости було придбання свічок і зберігання церковної каси, потім старости стали відати ремонтом храму, збором пожертвувань і дотриманням порядку. Старости обиралися парафією.
У давнішій православній Церкві схожі завдання покладалися на дияконів і ктиторів, але функції останніх остаточно було передано церковним старостам у 1808 році. Царським указом від 19 жовтня 1868 року для церковних старост було запроваджено спеціальну форму[2].
Примітки
- Титар // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
- Інгульський степ. Збірник / Упорядник В.А. Сердюк. – К.: Ярославів Вал, 2019. – с. 207.
Посилання
- Церковний Староста: обов'язки, функції та особливості діяльності
- Ктитор, титар // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — 1960. — Т. 3, кн. VI : Літери Ком — Ле. — С. 778. — 1000 екз.
- Староста церковний // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1965. — Т. 7, кн. XIV : Літери Сен — Сті. — С. 1835. — 1000 екз.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.