Чжао Пучу

Походив з родини вчених-чиновників. Народився у повіту Тайху провінції Аньхой. Здобув освіту в університеті Сучжо, який закінчив у 1926 році. Наприкінці 1920-х років перебрався до Шанхаю, включившись в діяльність Китайського буддійського союзу (КБС). Чжао Пучу виконував обов'язки секретаря спочатку міського відділення КБС, потім відділення КБС провінцій Цзянсу і Чжецзян, а після 1938 року — секретаря КБС, керівництво якого знаходилося в центрі у Шанхаї. Діяльність в союзі Чжао поєднував з кар'єрою. На початку 1930-х років стає головним керуючим компанії Хуадун.

Незабаром обирається заступником керівника «Товариства чистої карми», однієї з впливових груп буддистів-мирян. У період китайсько-японської війни Чжао Пучу брав участь у патріотичному русі, надавав реальну допомогу китайським біженцям і бездомним підліткам.

Після 1945 року в умовах громадянської війни між Гоміньданом та Комуністичною партією Китаю все більш орієнтується на ідеї буддистів-реформаторів нового напряму, що знаходилися під впливом марксизму, натхненником і теоретиком яких став монах Цзюйцзань.

У жовтні 1949 року Чжао Пучу разом з Цзюйцзанєм брали участь у пленарній сесії Китайської народної політичної узгоджувальної ради. У 1950 році 1950 брав участь у дискусії з питань реформи буддизму. Зокрема обговорювався проект розробленого Цзюйцзанем документа, названого «Пропозиції з реформи буддизму». Чжао Пучу, висловивши думку буддистів-мирян, висловився за більш обачний підхід до цієї проблеми, запропонувавши вважати документ чорновим варіантом, який необхідно детально обговорити в буддійських колах.

У 1953 році бере участь в Установчій конференції Буддистської асоціації Китаю (відбувалася в Пекіні), що проводилася з ініціативи Компартії. Чжа Пучу стає Генеральним секретарем організації, фактично другою особою після Голови — ченця Юаньіна. У 1954 році стає делегатом Всекитайських зборів народних представників. Головні зусилля Чжао зосередив на розбудові асоціації та захист буддистів від тиску влади.

Під час культурної революції буддійські храми і монастирі були не тільки закриті, але і піддалися розграбуванню, діяльність БАК була припинена, а Чжао Пучу піддався репресіям. У вересні 1979 року розпочав дії на відродження асоціації. У грудні 1980 року в Пекіні була скликана 4-я Всекитайська конференція БАК. У ній взяло участь 250 делегатів від провінцій, міст і автономних районів, представників різних національностей, які сповідують ханський, тибетський, палійський напрямки буддизму. Конференція обрала нові керівні органи і як Голову вперше в історії буддійських об'єднань ХХ ст. мирянина Чжао Пучу.

Чжао Пучу разом з ченцем Мін'яном і ще шістьма соратниками очолили роботу з відновлення буддійських храмів і монастирів. З 1981 року БАК почала видавати журнал «Фа інь» («Голос дхарми»), на сторінках якого знайшли відображення питання віровчення та історії сангхи, сучасні зміни, що відбувалися в ній. Його головним редактором став повернувся із заслання Цзюйцзань, після смерті якого в 1984 року цю посаду протягом 16 років обіймав Чжао Пучу.

Він приділяв багато уваги діяльності Китайського інституту буддизму. Упродовж десятиліть поєднував обов'язки Голови БАК і його ректора з державною діяльністю, будучи заступником голови Китайської народної політичної узгоджувальної ради. У 1985 році отримав Премію миру Нівано (Японія).

Наприкінці 1990-х років виступив з критикою руху Фалуньгуна та його лідера Лі Хунчжі. У 1992 році очолив делегацію релігійних організацій Китаю до Японії. Помер у 2000 році у Пекіні.

• Welch H. Buddhism under Mao. Cambridge, Mass. 1972.
• top Buddhist leader Zhao Puchu dies at 92
• The Roots of a Long, Intimate Friendship — Meetings with Mr. Zhao Puchu^{[недоступне посилання з серпня 2019]}

1. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
   d:Track:Q19938912d:Track:Q54837d:Track:Q193563