Чинбарство

Чинба́рство або гарба́рство — давнє ремесло, обробка шкіри.

Чинбар, нім. гравюра XVI ст.
Знаряддя праці українського чинбаря

Історія

Чинбарство було галуззю кустарної промисловості. В Україні існує від найдавніших часів. Майстер, який займався цим промислом, звався чинба́р[1] («чимба́р»)[2], гарба́р[3], дубильник, кожум'я́ка[4] кожом'я́ка[5] (від заст. кожа — «шкіра»), мнець[6]. Останні дві назви вживалися щодо чинбарів, які виробляли сиром'ятну шкіру[4][6].

Підприємство, де займалися обробкою шкіри — чинба́рня[7] чи гарба́рня[8].

Чинбарі дубили («чинили») шкури тварин, виробляючи з них шкіри. Згодом з чинбарства виділилися окремі промисли — кушнірство і лимарство.

Технології

Спочатку зняті шкури висушували, розтягаючи їх. Для розтягання шкір використовували такий прилад, як п'їла. Він складався з двох п'їли́н — паралельних чотирикутних брусків, кінці яких проходили через колоду — товстіший брусок. На колоді був мечик, один кінець якого на чопу, а другий прикріплявся сворінем[9]. Далі шкіри розмочували, обробляли вапном у ямах чи коритах — з метою звільнити їх від волосу й міздрі́ (підшкірної клітковини)[10]. Волос видаляли штрихілем — залізною лопаткою[11].

Для очищення шкір від міздрі (міздрювання) їх натягали на кобилицю — дерев'яний чурбак[12] і скребли дворучним ножем — стругом. Потім шкіри промивали у воді й занурювали в розчин для дублення[10].

Для розминання шкіри чинбарі використовували пристрій — м'яльницю. Вона складалася з обертового стовпа, укріпленого в підп'ятнику дерев'яної опори (колоди). На стовп надівали дерев'яний диск (круг), споряджений ручками (крилами) й отворами. У стовпі був проріз (рівчак), куди вкладали шкіру, затискували її до круга палицями з головками (шпилями з рогачиками), вставляючи їх в отвори, і притискували шкіру зверху другим кругом[13].

Дещо відмінною була вичинка овчини. Оскільки для пошиття кожухів шерстяний покрив шкіри зберігався, овчини обробляли лише з одного боку[10]. Після розмочування у воді овчину розтягали на п'їлах і міздрювали її скафою (скахвою, шкафою, шкахвою) — широким ножем, вставленим вздовж у край дерев'яної дощечки[14]. Скафа складалася з дерев'яної ручки (колодки), леза (шнафи) і вушок (на Галичині вони також називалися антабками) для їх скріплення між собою[15]. Потім шкіру знову вимочували: на цей раз у келеї — житньому борошні чи висівках, розчинених у підсоленій воді. Далі її висушували, розтягали па п'їлах і розминали спеціальним знаряддям — ключем. У гуцулів ключ мав таку будову: до дерев'яного руків'я (колодки) під кутом кріпився власно ключ, який мав вигляд плоского гака з двома ребрами. Зовнішне ребро (вістря) було гострим, а внутрішнє (ти́лє) — тупим. Від колодки донизу йшов залізний прут, що закінчувався коротким ланцюгом (ланцем), на кінці його було стремено (стре́мє). Під час роботи чинбар вставляв ногу в стремено, правою рукою тримав колодку, а ліву мав на шкірі, що лежала під ключем[16]. Завершальним процесом було натирання шкіри крейдою, гіпсом чи алебастром й остаточне очищання від рештків жиру. Готові овчини могли фарбувати[10].

У культурі

Див. також

Примітки
  1. Чинбар // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  2. Чимбарь // Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 462.
  3. Гарбар // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  4. Кожум'яка // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  5. Кожом'яка // Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 263.
  6. Мнець // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  7. Чинбарня // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  8. Гарбарня // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  9. П'їла // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  10. Чинбарство, кушнірство, кожухарство, шапкарство Обробка шкіри
  11. Штрихіль // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  12. Кобилиця // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  13. М'яльниця // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  14. Скахва // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  15. Шкафа // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  16. Ключ // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.

Джерела та література
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.