Чиновник (богослужбова книга)

У Візантії книгою, яка містила чинопослідування Архієрейського богослужіння, був Євхологій; на Русі рукописи Євхологія (в слов'янській, традиції розділяється на Служебник і Требник), пристосовані для Архієрейського богослужіння, називали «святительський служебник». З середини XVII століття за єпископською редакцією Євхологія закріпилася назва Чиновник архієрейський (в слов'янських Церквах) або Архієратікон (в грецьких Церквах)[2].

Перші православні друковані видання:

• Слов'янські — Венеція, 1538—1540; Москва, 1600, 1610, 1668, 1677[3], 1688, 1721, 1722, 1760, 1798;
• Грецькі — Венеція, 1714 (перевиданий у 1773, 1777, 1778); Константинополь, 1820.

Перші друковані греко-католицькі видання: Супрасль, 1716 (під назвою: «Понтіфікал, си єсть Служебник святительський»); Унів, 1740; Супрасль, 1793. У 1910 р.

В Москві з благословення Святійшого Синоду був надрукований єдиновірний Чиновник[2].

Основними богослужбовими книгами, що регламентують звершення Архієрейського богослужіння в теперішній, час, є:

• в УПЦ — Послідовність архієрейського священнослужіння (Київ, 2002);
• в грецьких Церквах — грец. Άρχιερατικόν. (Афіни, 1999)[2]

• Типікон

• Словник церковних термінів(перегляд 27.10.2016)
• Желтов М. Новый источник по истории русского богослужения: Кавычный экземпляр «Чиновника архиерейского служения» 1677 г. : Вестник церковной истории. — Москва, 2006. — № 2. — С 235—239.

• Чиновник // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1967. — Т. 8, кн. XVI : Літери Уш — Я. — С. 2055. — 1000 екз.
• Особливості служіння літургії Ранішосвячених Дарів архієрейським чином (перегляд 27.10.2016)