Чи не покинуть нам, небого

Шевченко записав вірш олівцем на звороті й лицьовому боці пробного відбитка офорта автопортрета 1860 року. Під першими 36 рядками автографа написана дата «14 февраля», а під наступними 36 рядками дата «15 февраля». Це говорить про те, що спочатку Шевченко вважав перші 36 рядків закінченим твором.

Вірш написано у формі звернення до Музи, в образі якої Шевченко персоніфікував власну творчість, своє натхнення й покликання. Стилістично вірш — один з незвичайних випадків використання елементів бурлеску у високій ліриці трагедійного звучання.

«Мужня самоіронія автора в цей здавалось би невідповідний момент (поет наче жартує з наближення власної смерті) надає творові особливої ліричної сили й неповторної своєрідності»[2].

Після смерті Шевченка автопортрет з автографом був придбаний М. М. Лазаревським на аукціоні, що відбувався 14 травня 1861 року, потім переходив до інших власників. Доля автографа довший час була невідома. Лише 1947 року він був випадково виявлений і в дуже пошкодженому стані переданий до Державного будинку-музею Т. Г. Шевченка в Києві). Внаслідок пошкодження автографа багато рядків його нині не прочитуються.

Вперше надруковано в журналі «Основа» (1861, № 5, С. 3-5).

Російською мовою вірш переклав 1939 року Костянтин Симонов[3].

• Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847–1861. — С. 372–373; 760–761.
• Ізборнік

• «Чи не покинуть нам, небого» // Шевченківська енциклопедія: — Т. 6: Т—Я : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — С. 767-769.