Чорноморська глибоководна западина

Мега-западина Чорного моря — один з найскладніших у світі тектоно-геодинамічних вузлів, розташований у зоні тектонічної взаємодії рухомих платформ Західної Євразії та складчастих систем північної гілки Альпійсько-Гімалайського гірсько-складчастого пояса.

Північна частина западини розташована в межах економічної зони України. Западина розділяє Гірський Крим і Кавказ від складчастих споруд Балканського півострова та альпід Понтійського узбережжя. Западина має форму дещо стиснутого й зігнутого овалу, різко звуженого між берегами Криму та Малої Азії. Її довжина понад 1100 км, ширина від 150 до 300 км. Валом Андрусова вона структурно й морфологічно розділяється на Західно-Чорноморську та Східно-Чорноморську улоговини. Максимальна глибина западини, як і всього Чорного моря — 2210 м.

Західно-Чорноморська та Східно-Чорноморська западина розмежовані субмеридіальним підняттям на південь від Кримського п-ова. У западинах виявлені найбільші за площею ділянки з мінім. гравітаційним полем. Земна кора у Ч.г.з належить до субокеанічного та океанічного типів. Потужність літосфери у западині 75-125 км, на піднятті — 50 км. Глибина залягання поверхні Мохоровичича — від 20 до 30 км. У центрі Західно-Чорноморської западини ґранітного шару немає, тут залягають магматичні породи основного складу. Вважають, що на решті території потужність ґранітного шару скорочена (до 7 км на піднятті і 2-2,5 км у Східно-Чорноморській западині). Підошва осадової товщі залягає в Зах.-Чорноморській западині на глибині 10-19 км. У розрізі Ч.г.з. виділяють пліоценово-антропогенові, переважно глинисті відклади потужністю 2-3,5 км, олігоценово-міоценові піщано-глинисті породи до 6 км, верхньокрейдово-еоценові теригенні породи 5-6 км. У прилеглій до Криму частині западини на глибині до 40 км (найчастіше 5-20 км) виявлені осередки землетрусів.

За результатами 3D гравітаційного аналізу та локальної сейсмічної томографії встановлено, що морфологія рельєфу розділу Мохо повністю порівнянна з позитивними аномаліями сили тяжіння ЗЧЗ і СЧЗ і з тектонічним малюнком покрівлі їх крейдяних відкладень. Однак обидві ці поверхні знаходяться в інверсійній залежності. Якщо поверхня розділу Мохо утворює склепіння, то розташовані над ними осади є депресії з глибиною занурення 15-16 км в ЗЧЗ і 12-13 км в СЧЗ. Таке інверсійне залягання тектонічних структур з одного боку говорить про їх різний вік, а з іншого свідчить про утворення депресій, синхронних зануренням склепінь основи кори. Іншими словами, раніше утворені склепіння по поверхні Мохо в силу якихось певних причин зазнали занурення, що спричинило за собою формування прогинів верхніх крейдяних порід [Коболєв, 2016].

Згідно А. В. Чекунову (1986) швидкість осідання-накопичення в Чорноморській мегазападині знаходилися в межах 150—200 м / млн. років, тобто занурення носило катастрофічний характер. Однак результати одновимірного моделювання для окремих часових інтервалів показали в два і більше разів їх менші величини [Афанасенков, Нікішин, Обухов, 2007].

Потужність рифтового палеоцен-еоценового комплексу в ЗЧЗ в два з половиною рази перевищує потужність аналогічних відкладень СЧЗ. Швидкості накопичення осадів палеоцен-еоценового комплексу істотно відрізняються в двох западинах. Ця різниця може бути пояснена різним часом початку занурення західної і східної улоговин. Беручи середню швидкість накопичення опадів в ЗЧЗ (190 м / млн. років) і для СЧЗ, отримуємо час початку занурення останньої 54.7 млн років тому, що відповідає початку еоцену. Таким чином, якщо початок рифтогенезу і формування безпосередньо ЗЧЗ в умовах постійного прогинання морського дна припадає на пізню крейду, то занурення в зоні СЧЗ почалося дещо пізніше в еоцені.

Таким чином, фактичні дані дають підставу припустити істотну відмінність в механізмах утворення її головних структурних одиниць — західної і східної западин.

Першопричиною рифтогенезу ЗЧЗ є підйом астеносферного діапіра, що приводить до розвитку вертикальних зсувів літосфери, які в свою чергу призводять до трипроменевого розтягування окремих ділянок земної кори Скіфської плити.

Механізм утворення СЧЗ передбачає разсув, тобто розрив суцільності кори і літосфери Евксінської субконтинентальної плити. У цьому випадку утворення мантійного діапіра — явище вторинне, пов'язане з декомпресією астеносфери під розсувом.[Коболєв, 2016].

• Атлас родовищ нафти і газу України. — Львів. — 1998. — Т. VI. — 223 с.
• Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2013. — Т. 3 : С — Я. — 644 с.