Чума Кипріяна

Прояви чуми починаючи з VI століття (перша пандемія чуми Юстиніанова) включали першочергово наявність бубону, що є в основі ведучої клінічної форми — бубонної чуми. Такий уважний письменник як Кипріян записав би цей яскравий симптом. Епідеміологічною ознакою чуми є наявність у містах чорних пацюків, які згідно з історичними даними поширилися в Європі тільки у VI столітті[2]. Вони передають хворобу людям через укус своїх бліх, чого не відмітив Кипріян.

Сибірка є хворобою, що передається до людей від тварин контактним механізмом передачі інфекції переважно під час обробки м'яса. Від хворої людини до здорової захворювання не передається, а отже тривалі епідемії, а тим більше пандемії не є можливими. При цій хворобі утворюються специфічні безболісні ураження шкіри, які зовні за забарвленням нагадують темний сорт вугілля, тому поширеною у медичній практиці є назва хвороби «антракс»[3]. Навряд чи ця хвороба могла настільки поширюватися по регіонах, не мала бути причиною моровиці, і її прояви настільки характерні, що Кипріян би їх відмітив.

Захворювання характеризується інтоксикацією, гарячкою, розеольозно-петехіальним висипом, ураженням судинної і нервової систем. Відомо, що у окремих хворих були пролежні та гангрени. Передача між людьми йде через платтяних вошей, тому має бути суцільна вошивість[4]. Перший опис епідемії хвороби, яка нагадувала епідемічний висипний тиф, зроблений у X столітті під час воєн Реконкісти, епідемії відбувалися надалі під час військових дій, значних економічних зрушень, переважно взимку під час носіння великої кількості одежи. Для хвороби характерні пошкодження слуху. На тілі виникає характерний висип, що нагадує «зоряне небо», що містить петехії і розеоли.

Деякі науковці вважають, що ця моровиця і попередня їй чума Антоніна, були натуральною віспою[5]. Клавдій Гален описав її досить чітко з позиції медицини того часу, тоді як Кипріян не був лікарем, тому не сильно приділив увагу проявам хвороби, хоча писав про пронос, блювання, слабкість, порушення ходи, втрату слуху та зору, гангренозні зміни нижніх кінцівок, що розвивалися у хворих. Проміжок у два покоління, що минули між моровицею Антоніна і Кипріяна, означає, що фактично все населення знову було б чутливим до натуральної віспи. Геморагічна форма захворювання може також певною мірою пояснити деякі особливості, описані Кипріяном. Проте не описані підтверджені епідемії натуральної віспи, які б складалися виключно з геморагічної форми. Також при натуральній віспі характерними є часті суцільні шкірні висипання, серед яких переважають пустули[6], проте цього не описав Кипріян. Більш того в церковній історії Євсевія Кесарійського початку IV століття, спалах, схожий на натуральну віспу, згадувався в 312—313 роках. І Євсевій назвав це «іншим захворюванням», ніж моровиця Кипріяна, чітко описавши гнійничкові висипання.

Деякі симптоми кору нагадують такі, що відбувалися при цій пандемії. Іноді може бути блювання та діарея. Але при кору мають бути нежить, чхання, виразний кон'юнктивіт. Висип має циклічність поширення від голови по тулубу до нижніх ділянок ніг і рук. Чим більше тяжкість клінічного перебігу, тим інтенсивніше зливний характер висипань, коли окремі висипання можуть візуально не виявлятися. Після закінчення висипу часто відбувається лущення шкіри. Кипріян цього не відмітив. Гангрени, велика летальність не є характерними для кору[7].

Грип у вигляді пандемій в Європі відмічений з XI століття. Переважаючими симптомами є ураження дихальних шляхів (кашель, нежить, фарингіт) на тлі високої гарячки та інтоксикації. Однак в описі Кипріяна немає згадок про ці прояви. Хоча при тяжкому перебігу грипу можливе блювання та невеликий пронос, однак респіраторні прояви є ведучими[8]. При тяжкому перебігу грипу можливі деякі кровотечі, особливо з носу. Зимова сезонність моровиці Кипріана вказує на можливість зараження при тісному міжособистісному контакті та прямій передачі. Географічно Римська імперія знаходилася на шляхах перелітних водоплавних птахів, які здатні переносити вірус грипу. Порушення кліматичних умов того періоду могли б перенаправити окремі мігруючі шляхи диких водоплавних птахів, що призвело б до захворювання людей у цих регіонах. Тому повністю відкинути підозру на грип не можна. Опис часів іспанського грипу:

Кров лилася з носів, вух, очних отворів; деякі жертви лежали в агонії; марення забирали інших... Запалилися слизові оболонки в носі, глотці та горлі. Кон'юнктива, ніжна мембрана, яка вирівнює повіки, запалювалася. Потерпілі страждали від головного болю, ломотою в тілі, гарячкою, часто повним виснаженням, кашлем ... Часто біль, приголомшливий біль ... Ціаноз ... часто була кров, яка витікала з отворів тіла. Від 5 до 15 відсотків усіх госпіталізованих чоловіків страждали від набряку — кровотечі з носа.

Геморагічна гарячка — це основна клінічна форма зоонозних захворювань, які спричинюють різні родини РНК-вірусів. Флавівіруси породжують жовту гарячку та гарячку денге, що мають певну схожість із симптомами, описаними Кипріяном. Хоча ці геморагічні гарячки, як й типу Ебола, не зареєстровані в Європі в історичний час, але зважуючи на те, що їх інкубаційний період досягає 21-го дня та збудник хвороби в спермі перехворілих зберігається до 565 днів, поширення такої гарячки з Африки до Римської імперії цілком імовірне. З опису Кипріяна деякі прояви характерні й для гарячки по типу Ебола — спостерігалося почервоніння очей, діарея та блювання. Зміни кінцівок нагадують гангренозні, які відбуваються через тяжкі геморагічні ураження, притаманні цій хворобі[9]. Швидкість поширення хвороби вказує на пряму передачу від людини до людини. Свідчення, що догляд за хворими та поводження з мертвими тілами загрожує небезпекою, підкреслює можливість поширення цієї хвороби між людьми. Багато спільного є в епідеміологічних особливостях моровиці Кипріяна і геморагічної гарячки по типу гарячки Ебола.