Шербурзькі парасольки

Гійом (Гі) Фуше працює автомеханіком на станції техобслуговування у прибережному нормандському містечку Шербýр. Юна Женев'єва Емері продає парасольки в магазині своєї матері, який так і називається «Шербурські парасольки». Вони кохають одне одного, проводять разом увесь час після роботи, ходять на танці, гуляють вуличками Шербура, планують своє майбутнє. Гі живе зі своєю хворою хрещеною тітонькою Елізою, за якою доглядає Мадлен, безмовно закохана в Гі. Мати Женев'єви, мадам Емері, не заохочує роману доньки з бідним механіком без особливих планів на майбутнє.

Несподівано Фуше приходить повістка в армію, яка обриває усе щасливе життя закоханих. Гі на два роки відправляють до Алжиру, де тим часом іде справжня війна. Останнього вечора перед від'їздом Женев'єва залишається у нього на ніч, а вранці проводжає Гі на вокзал під музику Мішеля Леграна:

«…Цілого життя замало, щоб чекати тебе,
Моє життя пропало, якщо немає тебе.
Ти в краю далекому не забудь мене,
Де б не був ти, я тебе чекаю…»

Вона обіцяє чекати коханого і, стоячи на пероні, дивиться услід потягу.

Справи родини Емері гіршають. Мати з донькою постають перед загрозою боргової ями. Воднораз складається ситуація, в якій їх може врятувати тільки щасливий випадок, і він настає: молодий і успішний ювелір Ролан Кассар, зустрівши Женев'єву з матір'ю у спільного знайомого — міського ювеліра — і який з першого погляду закохався в Женев'єву, пропонує їм допомогти і купує в них старе кольє, яке не має взагалі ніякої цінності. Женев'єва, помітивши його почуття, уникає зустрічі з ним. Через деякий час він признається її матері у своїх почуттях і просить руки її доньки. Він гарний собою і багатий, але Женев'єва його не любить, і на той час вона вже знає, що чекає дитину від Гі. Згодом Ролан дізнається про дитину Женев'єви й обіцяє піклуватися про неї як про свою власну. Про обставини розлуки Женев'єви з батьком дитини він і не підозрює.

А листи від Гі приходять рідко. Усі звільнення з армії заборонені через бойову обстановку. Вона мучиться від невідомості, її гризуть сумніви, чи справді Гі все ще пам'ятає про неї. Потім листи припиняються зовсім — Гі потрапив до шпиталю, але вона цього не знає. Послухавшись благань матері, вона виходить заміж за Ролана і їде з ним до Парижа. Мадлен відомо про їхнє весілля. Вона розуміє, що Гі та Женев'єва ніколи не будуть разом, тобто Гі може бути з нею. Але на душі у неї від цього не легшає.

Гі виписується зі шпиталю і повертається до Шербура. Він трохи шкутильгає. Насамперед він прямує в магазин, де працює кохана — але від колишніх господарів залишилася тільки вивіска: порожній магазин продано. Прийшовши додому, він дізнається від хрещеної, що Женев'єва не дочекалася його і вийшла заміж. Гі підозрював це ще в останні місяці служби, тому що на запитання в листах до коханої про те, чи любить вона його, вона відповідала ухильно, а потім і зовсім перестала писати. Від того, що сталося, він впадає в глибоку депресію. Одного разу на роботі хазяїн пред'являє йому претензії через те, що мотор нового автомобіля одного з клієнтів виявився повністю зіпсований після ремонту в їхній майстерні, можливо, з вини Фуше. Хазяїн також шпетить Гі за те, що він не поголився і не почистив брудний робочий комбінезон. Той зривається, грубо розмовляє з хазяїном і каже, що звільняється. Перевдягнувщись, він забирає речі і йде геть. По дорозі він заходить у колишній магазин «Шербурські парасольки» — тепер там продають побутову техніку. Робітники, які заносять пральні машини, радять йому швидше провалювати звідти. Потім він заходить до бару, випиває — але бармен грубо з ним поводиться, тому що Фуше розплачується великими купюрами. Тоді він приходить в інший бар, після чого проводить ніч з повією, яку звуть Женні (скорочено від Женев'єва).

Прийшовши ранком додому, Гі дізнається, що вночі померла його хрещена. Мадлен, яку він довго утішає, збирає речі і вирішує піти. Намагаючись забути Женев'єву, Гі розуміє, що єдиний його шанс почати нормальне життя, забути Женев'єву і набути відносного щастя — це бути з Мадлен. Він просить її залишитися, але в коханні так і не зізнається. Він вдячний їй, але лише дозволяє їй себе любити. Вони одружуються, а спадок, залишений хрещеною, вкладають у купівлю маленької автозаправної станції.

Через п'ять років Гі та Мадлен зі своїм сином Франсуа готуються зустріти Різдво у своїй квартирі, що займає частину приміщення автозаправки. Увечері Мадлен з дитиною йдуть за покупками. Через кілька хвилин біля бензоколонки зупиняється шикарний автомобіль. Гі, колишній автомеханік, який іноді сам обслуговує клієнтів, виходить його заправити.

Вечір, падає сніг, звучить музика Мішеля Леграна. Підходячи до машини, Гі впізнає у водієві Женев'єву. Вона вперше за п'ять років приїхала до Шербура, щоб забрати свою доньку Франсуазу у свекрухи, що живе неподілік від міста. На Женев'єві розкішна норкова шубка і коштовні прикраси, у волоссі траурна стрічка. Гі підходить до машини, Женев'єва опускає скло, і їхні погляди зустрічаються. Мовчання… Вона виходить з машини. Він пропонує їй зайти у будівлю. На кілька хвилин вони залишаються наодинці. Гі помічає, що Женев'єва в траурі. Та відповідає: «Мама померла восени». У цей момент працівник автозаправки перериває їхню розмову і цікавиться, бензин якої марки залити. Женев'єві байдуже. Здивований працівник іде. Женев'єва, звернувши увагу на гарну різдвяну ялинку, запитує, чи сам він її наряджав. Гі каже, що ялинку нарядила дружина для їхнього малюка, якого звуть Франсуа (за збігом, доньку Женев'єви звуть Франсуаза). Женев'єва пропонує Гі подивитися на доньку, кажучи, що та схожа на нього. Гі мовчки палить і заперечно хитає головою. «Гадаю, ти можеш їхати», — говорить він. «У тебе усе гаразд»? — запитує Женев'єва. «Так, усе гаразд», — відповідає він.

Женев'єва їде. Додому повертаються Мадлен із сином. Гі зустрічає їх на вулиці, цілує дружину і бавиться з сином. Усі разом вони заходять до будинку.