Шеховцов Анатолій Федорович

Народився у Харкові у робочій сім'ї, виховувався без батька. Мати — Анна Іллінічна Шеховцова (1904–1982), швачка швейної фабрики ім. Тінякова, була членом ВУЦВК. Під час окупації Харкова залишався з матір'ю на окупованій території, після визволення мати була виключена з партії та керівних органів як така, що не змогла евакуюватись.

У 1949 році закінчив з золотою медаллю 4-ту залізничну середню школу та вступив до Харківського механіко-машинобудівного інституту (цікавився міжнародною політикою та розглядав можливість вступу до Московського інституту міжнародних відносин, але внаслідок перебування в окупації вступ до цього вишу був для нього забороненим). Після об'єднання механіко-машинобудівного інституту з Харківським політехнічним інститутом закінчив цей виш з відзнакою у 1954 році та залишився там працювати. Займав посади керівників комсомольської та партійної організації ХПІ, був організатором участі студентів та співробітників вишу у освоєнні цілини, командиром інститутського студентського загону, нагороджений медаллю «За освоєння цілинних земель».

З 1970 по 2001 рік був завідувачем кафедри двигунів внутрішнього згоряння Харківського політехнічного інституту. За цей час перетворив кафедру у провідний заклад з навчання спеціалістів відповідного профілю, підготовив до захисту 18 кандидатів та 6 докторів технічних наук.[1][2] У 2001 році перейшов на посаду професора тієї ж кафедри. Загальний трудовий стаж в ХПІ — понад 50 років.

У 1963 році захистив кандидатську дисертацію, а у 1979 — докторську. Тема докторської дисертації — «Дослідження нестаціонарних теплових режимів поршнів перспективних тракторних дизелей». Наукові напрямки роботи: проблеми теорії, конструювання, технології та експлуатації двигунів внутрішнього згоряння, дослідження довготермінової міцності деталей камер згоряння ДВЗ та оптимізація процесів теплообміну, комп'ютерні системи управління в ДВЗ, робота ДВЗ в різноманітних климатичних умовах тощо.

Заслужений діяч науки і техніки України (1985), академік Академії наук вищої школи України по відділенню механики та машинобудування (1993). Відмінник освіти України (2000). Нагороджений медалями "За освоєння цілинних земель" (1958), "За трудову доблесть" (1976).

У 1970-90 роки - головний редактор республиканського науково-технічного збірника "Двигуни внутрішнього згоряння". Автор понад 300 наукових праць[3], ініціатор створення, редактор та основний співавтор шеститомного підручника «Двигуни внутрішнього згоряння» (2005), який є базовим у системі підготовки спеціалістів відповідного профілю у вишах України. У 2008 році колектив авторів підручника був відзначений Державною премією України в галузі науки і техніки.[4] за цей цикл підручників.

За фундаментальні розробки по створенню перспективных дизелей отримав Нагороду Ярослава Мудрого АН вищої школи України.

Дружина — Валентина Анатоліївна (1932–2002), науковець, старший науковий співробітник Харківського політехнічного інституту. Донька, син, два онуки.