Шпаєрська угода

Шпаєрська угода — мирний договір між двома угорськими королівствами, відомими в історіографії як Королівська Угорщина, на чолі з Максиміліаном II, і Східно-Угорське королівство, кероване Яношем Жигмондом Заполья, і ратифікований V Шпаєрським Рейхстагом в 1570 році. Заполья склав номінальні повноваження короля Угорщини, однак Максиміліан визнавав Яноша Жигмонда як «князя Трансільванії», а натомість трансільванський правитель визнав Габсбурга королем Угорщини із збереженням Трансильванії у васальній залежності від Угорського королівства[1][2].

Володіння Яноша Заполья в 1570 році

Даний договір підтверджував принцип єдиної Угорщини: Парціум і Трансильванія передавалися Яношу II, але як імперському князю. Також, згідно з умовами договору, Янош II Жигмонд Заполья отримав титул princeps Transsylvaniae et partium regni Hungariae dominus — князь Трансільванії та правитель частини Угорщини[3]. Заполья контролювали Затисся і до цього, але договір дозволив їм володіти цією територією без страху, що Габсбурги оскаржать владу роду Заполья. У певному сенсі Запольяі обміняли титул на територію.

З підписанням договору в Шпаєрі Східно-Угорське королівство припинило своє існування, розділившись на Парціум і Трансильванське князівство.

Примітки
  1. Anthony Endrey, The Holy Crown of Hungary, Hungarian Institute, 1978, p. 70
  2. Andrew Pettegree, The Reformation World, Routledge, 2000, p. 192
  3. István Keul, Early modern religious communities in East-Central Europe: ethnic diversity, denominational plurality, and corporative politics in the principality of Transylvania (1526–1691), BRILL, 2009, p. 61
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.