Шумик Василь Захарович

Строкову службу проходив у спецназі внутрішніх військ, після служби повернувся до рідного села. Їздив на заробітки до Польщі. Одружився, в шлюбі народився син. Розлучений від 2004 року.

10 серпня 2014 року зголосився добровольцем до віськкомату, потрапив до 80-ї десантно-штурмової бригади. Проходив тримісячну підготовку на Яворівському полігоні.

Учасник Антитерористичної операції на сході України з 2014 року. Від 6 до 15 січня 2015 року — учасник боїв за Донецький аеропорт, де зазнав закритої черепно-мозкової травми, декількох контузій і, після чергової, був вивезений з аеропорту. Лікувався в шпиталі міста Дніпро.

Після місячної реабілітації, в березні 2015 року, повернувся на фронт — воював за Авдіївку, Зайцеве, Попасну, Бутівку.

В 2015 році, по демобілізації, проходив курс лікування. В 2017 році служив за піврічним контрактом в 39-у зенітному ракетному полку, що дислокується у Володимирі-Волинському.

25 червня 2018 року отримав I групу інвалідності через травми та контузії, яких зазнав при захисті Батьківщини[1].

30 січня 2020 року віддав нирку сину Олександру[2]. Після операції родинні стосунки налагодились.

В жовтні 2020 року стан здоров'я воїна різко погіршився — стався інсульт, крововилив у мозок, та, як наслідок, мозкова кома[3].

Помер 9 жовтня 2020 року. Залишились син, дружина Оксана та мати, Марія Сергіївна, котра виховала 6 дітей.

За особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, відзначений — нагороджений

• орденом «За мужність» III ступеня (31 липня 2015 року; в указі помилково — Шумік[4]).

• Указ Президента України від 31 липня 2015 року року № 461/2015 «Про відзначення державними нагородами України»
• На Волині помер кіборг, який віддав нирку своєму синові
• Кіборг вижив у пеклі, щоб через 5 років віддати нирку синові
• Кіборг Василь Шумик: «Я вижив у тому пеклі. На щастя чи на жаль…».