Юзефович Дмитро Михайлович

Дмитро Юзефович народився в 1777 році в дворянській сім'ї[1].

Записаний у 1788 році сержантом в лейб-гвардії Преображенського полку, він 1 січня 1795 року був випущений до статських справ з чином капітана армії, а 11 квітня того ж року вступив ад'ютантом до штабу генерал-аншефа графа Францішека Браницького. Після розформування цього штабу він був переведений до Катеринославського кірасирського полку ротмістром і 10 жовтня 1798 року отримав звання майора[1].

Переведений у грудні того ж року до Ростовського драгунського полку, а через два роки отримав звання підполковника. Перебуваючи під час війни 1805 року в корпусі Миайла Кутузова, Юзефович брав участь у всіх кампаніях корпусу від кордону до Браунау і від Браунау до Ольмоуцю, але в бою не брав участі. Першою сутичкою, в якій йому довелося брати участь, стала битва під Аустерліцем. За мужність, виявлену в цьому бою, він був нагороджений золотою шпагою з написом «за хоробрість»[1].

Призначений 23 червня 1806 року командиром Харківського полку (з розформуванням Ростовського драгунського полку), Юзефович брав участь і у війні 1807 року, перебуваючи зі своїм полком у корпусі генерал-лейтенанта Петра Ессена. За проявлене геройство в ніч з 8 на 9 січня, коли він з волонтерами свого полку атакував містечко Шумово і взяв у полон два ворожих ескадрони, Юзефович був нагороджений орденом Святого Георгія 4-го ступеня. Потім 22 січня, при занятті міста Острова, він двічі бився з ворожою піхотою і кіннотою та першим увірвався до міста[1].

Після цього Юзефович брав участь у битві 4 лютого при містечку Остроленці і 15 червня на річці Бобер, де витримав і відбив значні сили поляків під командуванням Яна Домбровського. За проявлений героїзм у цій кампанії, Юзефович 12 грудня 1807 року отримав звання полковника, а наступного року був призначений шефом Харківського полку і це звання зберіг до 1 вересня 1814 р., коли у всіх армійських полках було ліквідовано цю посаду[1].

Від початку французько-російської війни Юзефович, перебуваючи в армії Петра Багратіона, командував Харківським полком та летючими командами декількох казацьких полків та проявив себе під час розвідки позицій військ Луї Даву під Могильовом[1].

Далі, Юзефович брав участь у знаменитому відступі Дмитра Невіровського з-під Червоного до Смоленська (під час якого він, незважаючи на свою відчайдушну хоробрість, зазнав поразки від французької кавалерії, що перевершувала його чисельністю в кілька десятків разів; потім, командуючи Харківським драгунським і козацьим Бихалова полками і 4 гарматами Донської артилерії, він брав участь у дводенній обороні Смоленська, після чого до самого Бородіна знаходився в ар'єргарді російських військ[1].

Під час Бородінської битви Юзефович багато разів кидався зі своїм полком в атаку і відбив шість російських гармат, відібраних французами у 5-ї кінно-артилерійської роти підполковника Данила Кандиби, за що і був нагороджений орденом Святого Володимира 3-го ступеня з бантом і отримав 25 грудня вання генерал-майори[1].

Далі, Юзефович брав участь у боях біля Тарутиного, Малоярославця та біля В'язьми, де врятував увесь свій полк, відрізаний французами, за що вдруге отримав орден Святого Володимира 3-го ступеня[1].

Наприкінці війни 1812 року Юзефович командував авангардом корпусу генерал-ад'ютанта Васильчикова[1].

У ході війни 1813 року Юзефович брав участь у блокаді фортець Модлин і Глогау, в бою 25 квітня при Носсене і в битві 29 квітня під Бішофсверденом, а 3 травня бився поблизу села Зейтена. За відмінності в цих ратних справах був нагороджений золотою шпагою з діамантами і написом «за хоробрість» і прусським орденом Червоного Орла 2-го ступеня[1].

Далі, він брав участь у битвах під Бауценом і Герліцем, за що був нагороджений орденом Святої Анни 1-го ступеня та довічним пенсіоном в розмірі генерал-майорської платні[1].

Потім Юзефович брав участь у знищенні військ Макдональда і Лорістона на Кацбахе, в боях біля Шенау, Гернгута, Гохкірха, Меца та Піндер-Пуцкау, де він особливо відзначився в присутності імператора Олександра I був нагороджений орденом Святого Георгія 3-го ступеня[1].

За участь в битві 4-7 жовтня під Лейпцигом Юзефович був нагороджений алмазними знаками ордена Святої Анни 1-го ступеня, а за участь у швидкому очищенні від французьких військ Вестфалії і Берького князівства, чим допоміг врятувати їх від накладеної французами контрибуції в 8000000 франків, одержав прусський орден Червоного Орла 1-го ступеня[1].

Після взяття Парижа Юзефович був призначений комендантом міста Нансі та начальником російських військ в Лотарингії, де і залишався до кінця травня. Після повернення до Російської імперії він був призначений командиром 2-ї бригади 4-ї драгунської дивізії, а 27 листопада 1816 року отримав у командування 1-шу драгунскую дивізію, якою і командував до 11 січня 1819 року, коли був призначений начальником 1-ї кінно-єгерської дивізії[1].

Призначений 20 січня 1820 року начальником 2-ї уланської дивізії, він командував нею півтора року, коли влітку 1821 року, був відрахований з кавалерії через розхитані нервів[1].

Дмитро Михайлович Юзефович помер 25 вересня 1821 року в місті Ромни Полтавської губернії[1] (нині Сумська область).

• Ястребцев Е. Юзефович, Дмитрий Михайлович // Русский биографический словарь : в 25 т. — СПб.—М., 1896—1918. (рос.)
• Словарь русских генералов, участников боевых действий против армии Наполеона Бонапарта в 1812—1815 гг. // Российский архив. История Отечества в свидетельствах и документах XVIII—XX вв. : Сборник. — М.: студия «ТРИТЭ» Н. Михалкова, 1996. — Т. VII. — С. 632—633. — ISSN 0869-20011. (Комм. А. А. Подмазо)