Кутузов Михайло Іларіонович

Голени́щев-Куту́зов Миха́йло Іларіо́нович (5 (16) вересня 1745(17450916) — 16 (28) квітня 1813) — російський полководець і дипломат, генерал-фельдмаршал і світлійший князь (з 1812). Герой франко-російської війни 1812 року.

Кутузов Михайло Іларіонович
рос. Михаи́л Илларио́нович Голени́щев-Куту́зов
Портрет Кутузова авторства Тараса Шевченка.
Народження 5 (16) вересня 1745(1745-09-16)
Санкт-Петербург,
Російська імперія
Смерть 16 (28) квітня 1813(1813-04-28) (67 років)
Бунцлау, Сілезія, Пруссія
Поховання Казанський собор
Країна Російська імперія
Освіта Другий кадетський корпусd і Страсбурзький університет
Роки служби 1759–1813
Звання генерал-фельдмаршал
Командування Луганський пікінерний полк, 4th Hussar Regiment of Mariupold, Q4097837?, Перший кадетський корпус (Санкт-Петербург), Казанська губернія, Вятська губернія, Литовське генерал-губернаторство, Київське генерал-губернаторство і Russian Army order of battled
Війни / битви Взяття Ізмаїлу (1790)
Битва під Аустерліцем (1805)
Бородінська битва (1812)
Титул Князь
Рід Голенищеви-Кутузовиd
Діти Хитрово Єлизавета Михайлівна, Praskovya Kutuzovad[1], Darya Golenishcheva-Kutuzovad[1], Anna Golenishcheva-Kutuzovad і Ekaterina Mikhaylovna Golenishcheva-Kutuzovad
Автограф
Нагороди
 Кутузов Михайло Іларіонович у Вікісховищі

Біографія

Єдиний син генерал-поручник сенатора Іларіона Матвійовича Голенищева-Кутузова (1717—1784) та його дружини Беклемішевої.

З семи років Михайло навчався вдома, в липні 1759 року вступив до Дворянської артилерійської та інженерної школи, де викладав його батько. Вже в грудні того ж року Кутузову призначили чин кондуктора 1-го класу.

В лютому 1761 року Михайло закінчив школу та з чином інженер-прапорщик залишився при школі як викладач математики. Через п'ять місяців став флігель-ад'ютантом ревельського генерал-губернатора Петера Августа Фрідріха Гольштейн-Бекського. Здібно керуючи канцелярією Гольштейн-Бекського, зумів швидко заслужити чин капітана в 1762 р. В тому ж році призначений командиром роти Астраханського піхотного полку, яким в той час командував Олександр Суворов. В 1770 переведений в 1-у армію генерал-фельдмаршала Петра Румянцева, що розташовувалася на півдні, та взяв участь у війні з Туреччиною, що розпочалася 1768 р. У 1774 р. під час бою з турками у Криму, Кутузов отримав важке поранення у висок і праве око. Офіцер вижив, але око було пошкоджено.

Учасник російсько-турецької війни 1787—1791 років, під час якої брав участь у боях за Очаків та штурмі Ізмаїла. Після війни недовго був російським послом в Османській імперії.

Командував корпусом під час Російсько-польської війни 1792 року.

У 1798—1802 роках спершу був Литовським, а потім Санкт-Петербурзьким генерал-губернатором. У 1802 році відправлений у відставку за незадовільний стан поліції Санкт-Петербурга.

Під час російсько-австро-французької війни 1805 року Кутузов був відновлений на військовій службі і призначений командувачем російської армії у Австрії. Після поразки австрійців під Ульмом, Кутузов зі своєю армією змушений був відступити до Ольмюца. Кутузов командував російськими військами у битві під Аустерліцом, де вони зазнали катастрофічної поразки через помилки головного командування союзних військ.

У 1811—1812 роках Кутузов очолював російські війська у російсько-турецькій війні 1806—1812 років.

Із початком походу Наполеона на Росію 1812 року, Кутузов командував спершу Санкт-Петербурзьким, а потім Московським ополченням. У серпні 1812 року Кутузов став головнокомандувачем російської армії. Під його командуванням російські війська програли Бородінську битву та здали без бою французам Москву. Завдяки сильним морозам та величезним втратам французької армії, Кутузов зміг перейти до контрнаступу і подальшого переслідування відступаючого противника.

Помер у німецькому місті Бунцлау від хвороби.

Відгуки сучасників
  • Генерал граф Олександр Ланжерон: «Кутузов… поєднував у собі спритність, хитрість і справжні таланти із вражаючою аморальністю… Його жорстокість, грубість, коли він гарячкував або мав справу з людьми, яких нема чого боятись, і водночас його підлесливість, котра доходила до раболіпства стосовно поставлених вище, непоборна лінь, яка поширювалася на все, апатія, егоїзм і неделікатне ставлення у грошових справах були протилежними сторонами цієї людини»[2].

Критика


Військові чини і звання

Родина

Михайло Кутузов 1778 року був вінчаний з Катериною Іллівною, уродженою Бібіковою. У подружжя народилися син Микола (помер немовлям) і п'ять доньок:

  • Парасковія (1777—1844), дружина сенатора і камергера М. Ф. Толстого, мала восьмеро дітей.
  • Ганна (1782—1846), дружина генерал-майора М. З. Хитрово, мала п'ятьох дітей.
  • Єлизавета (1783—1839), у першому шлюбі — дружина військового інженера Ф. І. Тізенгаузена, у другому — генерал-майора М. Ф. Хитрово. Від першого шлюбу мала двох дітей.
  • Катерина (1787—1826), у першому шлюбі — дружина князя М. Д. Кудашева, у другому — генерал-майора І. С. Сарачинського. Від першого шлюбу мала дочку.
  • Дарія (1788—1854), дружина дійсного таємного радника Ф. П. Опочиніна.

Галерея

Див. також

Примітки
  1. Lundy D. R. The Peerage
  2. «Скажи-ка, дядя, вєдь нєдаром…» Звідки взялися основні міфи франко-російської війни 1812 року. Український Тиждень. 8 вересня, 2012

Джерела та література
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.