Юнгер Бела Германович

Народився 24 серпня 1922 року в угорському містечку Марамарошсігет (рум. Сігету-Мармацієй), яке на той час згідно з положеннями Тріанонського мирного договору від 1920 року зі складу Угорського королівства було передано до Румунії. Його батько Герман Юнгер був одним із перших автомобільних механіків у місті. Батьки матері, Маргарити Юнгер, уродженої Кормош, були селяни. З самого дитинства в душі хлопчика жили казки угорського села і сувора правда провінційного містечка. Творчі здібності проявилися дуже рано: він співав у хорі румунської православної церкви, був режисером і актором театру, який сам організував разом із друзями. Після смерті батька залишив сім'ю, щоб самостійно заробляти на життя копачем криниць, мандрував по Північній Трансільванії. Романтична вдача і прагнення справедливості привели його до нелегальної молодіжної організації. Наприкінці 1930-х років емігрував до СРСР. Під час переправи через річку Прут його документи були втрачені. Щоб якнайшвидше розпочати доросле життя, він, уже перебуваючи в СРСР, змінив рік свого народження на 1920. Працював у шахтах Донбасу. В 1943 році у складі інтернаціонального загону брав участь в обороні Сталінграду. В 1945 році потрапив до Києва, де працював перекладачем у таборі для угорських та румунських військовополонених. Після завершення Другої світової війни залишився в Києві, прийняв радянське громадянство, одружився. В 1946 році народився син Віктор, у 1956 році — син Михайло.

Працював у Комітеті кінематографії при Кабінеті Міністрів України на посаді редактора.

Член Спілки письменників СРСР та Спілки кінематографістів України.

Помер у Києві 27 жовтня 1992 року.

Похований на Берковецькому кладовищі в Києві.

У 16 років Б.Юнгер написав своє перше оповідання про долю хлопчика, який залишився сиротою. Перші публікації з'явилися вже в Києві в 1950—1951 роках. Брав участь у роботі гуртка молодого автора при Спілці письменників України в 1951 році, яка й дала йому рекомендацію до вступу до Літературного інституту імені Максима Горького в Москві. В Літінституті навчався на відділенні драматургії, де його творчим керівником був Б. С. Ромашов. Познайомився і товаришував з Євгеном Євтушенком і Беллою Ахмадуліною.

Закінчив Літінститут у 1956 році. Дипломною роботою була п'єса-казка за угорськими мотивами «Біла троянда», яка була поставлена в 1956 році в Театрі юного глядача міста Свердловська.

В 1958 році взяв участь у Всеукраїнському конкурсі молодих драматургів із п'єсою «Каштани палають», присвячену угорським подіям 1956 року. П'єса отримала диплом другого ступеня, але через цензурну заборону до постановок у театрах рекомендована не була. Після цього Б.Юнгер повністю присвятив себе написанню казок. Публікувався в журналах «Барвінок», «Малятко», «Піонерія». Писав російською мовою.

Протягом 1960-1980-х років вийшла низка збірок казок та п'єс для театру юного глядача: «С неба звёздочка упала» (1959), збірник казок «Дубовые листья» (1964), збірник казок-п'єс «Золотая лилия» (1988).

П'єси-казки Б. Юнгера позначені тактовним поєднанням казковості та дидактичності, що робить їх незамінними в процесі виховання дитини. Деякі з них, зокрема «Посміхнися, малюк», нагадують філософські притчі і спрямовані до серця не лише дітей, а й дорослих.

Співавтор сценарію фільму «Їх знали лише в обличчя» (1966).

• Письменники Радянської України: біобібліографічний довідник. / Упоряд.: Олег Килимник, Олександр Петровський. — К.: Радянський письменник, 1970. — 540 с. — С. 501—502.