Юшко Гойцевич

Юшко Гойцевич, або Юрій Ґойцевич (лат. Georgius alias Joschko Goyczowicz, ст.-укр. Юшко Кгойцевич, пол. pan Juszko Golcewicz; ? — після 1461) — литовський боярин, староста новогрудський (зг. 1461)[1][2].

Виходець зі знатного литовського боярського роду, порідненого, можливо, з Довойнами, оскільки знак печатки брата Івашки на документі від 1433 р. подібний до їхнього герба. Також відомий брат Федько Гойцевич[1].

Згідно з «Хронікою Биховця» Юшко брав участь у битві під Ошмянами (8 грудня 1432 року) на боці великого князя Свидригайла Ольгердовича, але втрапив у полон до Сигізмунда Кейстутовича. Якщо ця звістка правдива, то останній, вочевидь, незабаром примирився з боярином і навіть обдарував помістями[3].

Вотчинні землі Гойцевичів розкинулися, запевно, у Новогрудському повіті. Не пізніше літа 1436 року пан Юшко отримав від Сигізмунда двір Репухів у Вітебській землі[1]. В 1440—1443 рр. за наказом Довгірда й Гаштольда дістав с. Сеніно Федосівське Дожировичі, що в Слонімськім повіті, там само володів розташованими неподалік селами Лососін та Гощове[4][5], й Тугановичами у Циринському повіті[6]. Польський історик Северин Вислоух висловив гадку, що у посіданні боярина знаходилось й с. Белавичі[7]; відомо, як Гойцевич «далъ былъ землицу пустовъскую у Белавицъкомъ обрубе на Лодейницы слузе своему Анъдріяну, и тотъ Анъдріянъ ему служилъ съ тое земли до его живота»[8].

Сповідував католицизм. У приналежному йому Крошині Новогрудського повіту вибудував костел[3], одним зі свідків чого виступив брат Федько[4]. Храм був освячений 2 серпня 1442 року віленським єпископом Матеєм із Трок[9].

У 1461 р. склав заповіт, яким всю свою вислугу за часів князя Сигізмунда — двір Репухів з «двірцем» Волковичі, «двірцем» Милотинню, данниками Копеньчичами, данниками на Білій, й данниками Ширневичами — записав на користь дружини[10]. Лососінські ж добра відійшли монарху, що пізніше надав їх Михайлу Борисовичу Тверському[11].

Був одружений з Ганною (Аннушкою), донькою Андрушка Довгірдовича, представника могутнього і впливового литовського роду початку XV століття[12]. Нащадків вони не залишили[1]. Після смерті мужа та вийшла заміж удруге за Івашка Ілініча[4].

Примітки
  1. Полехов, 2015, с. 628.
  2. Пятраўскас, 2014, с. 226-227.
  3. Полехов, 2015, с. 629.
  4. Пятраўскас, 2014, с. 227.
  5. LM. Kn. 3. P. 19, 58
  6. РИБ Т. 20. — СПб, 1903. — стб. 638.
  7. Wysłouch, 1930, с. 145.
  8. РИБ Т. 27. — СПб, 1910. — стб. 441.
  9. KDKW. T.1. Nr. 172. S. 194—196
  10. LM. Kn. 4. P. 111—112
  11. Wysłouch, 1930, с. 146.
  12. Wysłouch, 1930, с. 157.

Література
  • Полехов С.В. Наследники Витовта. Династическая война в Великом княжестве Литовском в 30-е годы XV века / отв. ред. Б. Н. Флоря. — Москва : «Индрик», 2015. — 712 с. — ISBN 978-5-91674-366-1.
  • Пятраўскас Р. Літоўская знаць у канцы XIV—XV ст.: Склад — структура — улада / Рымвідас Пятраўскас; пераклад з літоўскай мовы Алесь Мікус. — 2-е выд. — Смаленск : Інбелкульт, 2014. — 386 с. — ISBN 978-5-00076-015-4.
  • Wysłouch, Seweryn (1930). Z dziejów Łosośny i jej posiadaczy XV-XVI w.. Ateneum Wileńskie 7 (1-4): 145–169.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.