Івашко Гойцевич

Івашко Гойцевич, рідше Іван Гойцович (ст.-укр. Ивашко Кгоицевич, пол. Iwaschko Goyczewicz, лит. Jonas Gojcevičius; ? — після 1467) — литовський боярин, староста новогрудський (1433—1435), намісник полоцький (1440—1444), намісник вітебський (1445—1452)[1].

Уперше згадується в Троцькій домовленості Литви з Польщею (1433), про походження майже нічого не відомо. Мав брата Юшка й Федька. На момент укладення зазначеної угоди користувався гербом негородельського походження. На думку польської науковиці Беати Можейко, вживаний ним знак подібний до герба Довойнів, що може свідчити про спорідненість. Звістки про топографію володінь й посад опосередковано підкріплюють це припущення[2].

Вотчинні землі розкинулись, запевно, у Новогрудському повіті. 1461 року Івашко одружився з Агрипиною (Катериною) Острозькою, донькою волинського князя Василя Острозького «Красного». У посаг з боку матері Ганки та дістала два села, Новоставці та Ілліне. Шлюб виявився бездітним. Від чоловіка Агрипина отримала обійстя Дорогово, а по його смерті зробила конверсію у католицтво й ще двічі виходила заміж: спочатку за Михайла Нацовича (з ним мала доньку Ганну), а згодом — Войтеха (Альберта) Яновича Клочко[3][2][4].

З часу обіймання посади у Полоцьку збереглась, серед іншого, грамота пана Івашки Гойцевича до ризьких ратманів з проханням вернути захоплені у полоцьких купців товари й вирішити спір між сторонами судовим шляхом[5]. В 1445 і 1446 послував до магістра Тевтонського ордену. Роком пізніше брав участь у переговорах з представниками Лівонії стосовно кордону з тою. Взимку 1445 р. досилався воєводою у поході на Велике князівство Московське; литовські війська тоді «съ Колуги взяли окупъ, а подъ Козельскомъ стояли недѣлю»[1][6].

Востаннє подибується в Литовській метриці під 1467 рік, коли король дав був Юшку з братом «семъ ч(о)л(о)в(е)ковъ, и панъ Ивашко Кгоицевич у него два ч(о)л(о)в(е)ки был отнял. И онъ клал перед нами грамоты, и мы, смотревши на грамоты, вернули имъ одного ч(о)л(о)в(е)ка, на имя Чижловичи, а другого отняли»[7].

Примітки
  1. Пятраўскас, 2014, с. 228.
  2. Пятраўскас, 2014, с. 227.
  3. Ульяновський Василь. Князь Василь-Костянтин Острозький: історичний портрет у галереї предків та нащадків / Василь Ульяновський. — Київ : ВД «Простір», 2012. — С. 144, 149. — ISBN 978-966-2068-30-6.
  4. Lietuvos Metrika. Knyga nr. 5 (1427-1506). Užrašymų knyga 5 / parengė A. Baliulis, A. Dubonis, D. Antanavičius. — Vilnius : Lietuvos istorijos instituto leidykla, 2012. — С. 144-145, 366-367. — ISBN 978-9955-847-52-6.
  5. Полоцкие грамоты XIII — начала XVI в. Том 1. — Москва : Русский фонд содействия образованию и науке, 2015. — С. 198-199. — ISBN 978-5-91244-137-0.
  6. Полное собрание русских летописей. Т. 23. С. 151
  7. Груша А.И. Кризис доверия? Появление и утверждение правового документа в Великом Княжестве Литовском (конец ХIV-первая треть XVI в.). — М.; СПб. : Центр гуманитарных инициатив, 2019. — С. 217. — ISBN 978-5-98712-845-9.

Література
  • Пятраўскас Р. Літоўская знаць у канцы XIV—XV ст.: Склад — структура — улада / Рымвідас Пятраўскас; пераклад з літоўскай мовы Алесь Мікус. — 2-е выд. — Смаленск : Інбелкульт, 2014. — 386 с. — ISBN 978-5-00076-015-4.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.