Якщо…

За твердженням автобіографії Кіплінга Something of Myself, яку посмертно опубліковали у 1937 році, вірш був інспірований Ліндер Старр Джеймсоном, який у 1895 очолив рейд, здійснений британськими силами проти бурів у ПАР, який потім назвали рейдом Джеймсона.[3] Ця поразка збільшила напруженість, що пізніше призвело до Другої англо-бурської війни. Життя Джеймсона та зв'язок з віршем описуються в книжці The If Man. Тут він зображується героєм, шахраєм та імперським негідником. Автор книги Кріс Еш розповідає про життя державного колоніального діяча, більше відомого як доктор Джим або просто доктор, який був загадковою людиною і великим політиком[4]. Коли він помер, його вражаючий авторитет над послідовниками оцінила Таймс, порівнюючи з авторитетом ірландського патріота Чарльза Парнелла, який був лідером ірландських націоналістів і прихильників самоврядування Ірландії в парламенті Великої Британії[5]. Зокрема він підтримував ідеї земельної реформи, зменшення орендної плати для ірландських фермерів, відновлення ірландського парламенту, проте був противником незалежності. Доктор Джим помер 26 листопада 1917 в Лондоні. Його тіло було поховано в склепі на Кенсан-Грін, де він залишався до кінця Першої світової війни. Ян Колвін (1923) пише, що тіло Джеймсона згодом переправили в Родезію 22 травня 1920 року, провівши перепоховання у гранітному розрізі на вершині гори[4]. Існують думки, що цей вірш Кіплінг адресував своєму єдиному синові Джону. Згодом, під час Першої світової війни у 1915 році, молодший лейтенант ірландських гвардійців Джон Кіплінг висадився на французький берег. Лист, який він відіслав додому з Франції 25 вересня 1915, закінчується так:

Швидше за все, на якийсь час це буде моїм останнім листом, оскільки на наступному тижні можливостей писати листи у нас не буде, але я постараюся послати листівку. Ну, прощайте, дорогі мої. Люблячий вас Джон.

Саме 25 вересня англо-французькі війська — в рамках так званої «третьої битви при Артуа» — почали наступ на позиції німецької армії в північній Франції, і ірландські гвардійці взяли в цьому наступі безпосередню участь. На другий ранок імена загиблих в перший же день британських солдатів заповнили в «Таймс» чотири колонки. Німецький фронт прорвано не було.

Представлений незадовго до цього до звання «лейтенант», Джон Кіплінг так і не дочекався офіційного присвоєння йому цього звання. Два дні потому, 27 вересня 1915 року, ведучи своїх солдатів в чергову атаку під кулеметним вогнем, він був убитий. Тіло його в тих умовах виявити не вдалося, і тому спочатку він був визнаний зниклим безвісти. Втрата єдиного сина надломила Редьярда Кіплінга. Останні роки свого життя Кіплінг безуспішно намагався відшукати Джона хоча б серед убитих. Загиблі у вересні і в жовтні 1915 британці були потім поховані недалеко від місця боїв, на одному з військових кладовищ у Франції. На одному надмогильнику був напис: «Невідомий лейтенант ірландської гвардії». Кіплінг був на цьому кладовищі, проте місце поховання сина знайдено ним не було. У 1992 році спеціальна комісія з військових поховань, діючи методом виключення, дійшла висновку, що «невідомим лейтенантом» був Джон Кіплінг.

Популярність Редьярда Кіплінга в останній раз досягла найвищої позначки з початком світової війни, потім різко впала, змінившись байдужістю. До нього почали ставитися переважно як до письменника для підлітків, що змушувало його переживати. Віршем «Якщо…» він приніс у літературу живий досвід, яка добре знає, що собою являють складні умови життя людини, яка загубилась в тропіках форту, він з власного досвіду знав про будні солдата або дрібного чиновника в колоніях, що перебуав серед чужого і ворожого оточення, в постійній готовності зустріти смертельну загрозу[2]. У вірші передається обов'язок людини, яка не піддається спокусі Успіху і не падає духом в годину Нещастя, що виражено закликом

напружити серце, і нерви, і м'язи

.

Часті імперативи і модальні дієслова передають повчання. А разом з тим — у вірші спостерігається ритмічна чіткість, доведена до досконалості; відсутні неточні рими; продуманий підбір односкладових і двоскладових слів (традиційна цезура після другої стопи не дотримана лише в кількох рядках) підкреслювали категоричність тверджень, а рідкісні пірихії (англ. "Allowance", "unforgjvmg"), розбиваючи монотонність, виділили смислові наголоси[2].

На тлі англійських сучасників Томаса Гарді чи Альфреда Едварда Хаусмена та на європейському тлі, де відходив символізм, вірш Кіплінга мав інші ознаки. Сенс шукань Кіплінга по-справжньому зрозуміють поети наступного покоління. Вважається, що його послідовником став Гумільов та «Цех поетів», бо вірш набув в Росії більшої популярності, ніж у себе на батьківщині[6].

Річард Олдінгтон в «Смерті героя», цитує Редьярда Кіплінга з єдиною метою прокоментувати рядок від імені вцілілих на фронтах першої світової війни:

Тоді, мій сину, ти будеш Людиною[6].

Популярність вірша підтверджується кількістю пародій які на нього написали[7], та широкою популярністю серед британців. Часто він перемагає в голосуваннях на найкращий вірш Британії.[8][9]

Вірш був надрукований поміщений в рамку й повішений на стіну перед партами кадетів у National Defence Academy (NDA) в індійському місті Пуне. Рядки вірша «If you can meet with Triumph and Disaster / and treat those two impostors just the same» написані на стіні входу в центральний корт Вімблдонського турніру.

Існували й противники ідей Р. Кіплінга. В 60-х роках Ліндсі Андерсон зняв фільм «Якщо....», де кіплінгів заголовок знадобився, щоб показати, якими невиліковними травмами закінчується виховання в дусі сповіщених Кіплінгом істин[6].

Український гурт Dakh Daughters записав альбом IF, у якому є однойменна пісня, записана на оригінальний англомовний текст вірша Кіплінга.

Вірш Р. Кіплінга «Іf» є видатним літературним твором, тому він привертав увагу багатьох перекладачів — у даний час існує декілька українських перекладів, у тому числі Василя Стуса[11].

Найбільш показовими в плані досягнення еквівалентності є переклади В. Стуса, Д. Донцова та М. Стріхи. У перекладі В. Стуса в основному збережена поетична форма оригіналу. Перекладач зберігає контрастні повтори на звуковому і лексичному рівні; силові кінцівки; мають місце enjambements:

Коли ти бережеш залізний спокій всупір загальній паніці й клятьбі[11].

В. Стус зберігає й основні значеннєві аспекти та художні характеристики, значеннєві відносини зіставлення і протиставлення (антитеза), виділяючи у вірші виховний аспект, тобто слово, що впливає на іншу людину — звідси і назва — «Синові». Одночасно це поняття розкриває мотив наслідування моральних цінностей старшого покоління молодшим. Вже в першому реченні бачимо займенник «ти», що утворює ситуацію спілкування з рідною людиною — сином, адже в українській традиції батьки звертаються до дітей на «ти». Автору переклада вдалося зберегти образ воїна та графічне оформлення оригіналу[11]. Перекладач зберігає рефрен, ключове слово «іf» перекладається словом «коли», що певною мірою сприяє збереженню основних відносин «умова-результат». У перекладі є п'ять лексичних анафор «коли ти», в оригіналі їх вдвічі більше: англ. «If you can» повторюється десять разів. У Стуса в третій строфі зберігається цілісність образа воїна — у Кіплінга його герой взагалі не виявляє своїх емоцій: на карту все, що заробив працею — у Кіплінга англ. pіtch — and — toss (орлянка) та англ. one heap of all your wіnnіngs(виграші). Внаслідок гри слів, Стус створює ефект матеріальності гри, зберігаючи цей відтінок:

Коли ти можеш всі свої надбання поставити на кін, аби за мить проциндрити без жалю й дорікання – адже тебе поразка не страшить[11].

Стус зберігає авторський синтаксис, розмір — п'ятистоповий ямб — та перехресне римування. Для переклада характерні стислість, вибір найважливіших і необхідних словесних засобів; лексико — стилістичні еквіваленти є поетичними, точними і природними для української віршованої мови; збережені основні образи і поняття[11].

Переклад Максима Стріхи має назву «Якщо…» Перекладач зберігає образ адресата, використовуючи займенник «ти»; вірш починається словами «Якщо спокійний ти перед юрбою» і закінчується, як і в оригіналі, розкриттям образа адресата — мій син. Крім того, збережено графічне розміщення віршів, розмір оригіналу, строфічний розподіл на октави, перехресне римування; використовується звукопис: юрбою — поговір — зневірений — зрозумів — тягар — зневір. В ритміці зберігається ритм військового маршу. В даному перекладі використано велику кількість лексичних рефренів-анафор «Якщо», а саме — їх вісім (в оригіналі — 10) та відображено антитезу, як основну фігуру мови оригіналу[11].

Але архітектоніка порушена, бо автор рідко римує односкладові слова: буть-лють, частіше це двоскладові слова з трьохскладовими: ласку — поразку. Також логіку і цілісність оповідання, властиву оригіналові, руйнує повна відсутність переносів і введення інверсій, що руйнує інтонаційні паузи та розбиває вірші на простіші за оригінальні значеннєві відтінки. В області лексики перекладач прагне зберегти алегоричний ряд: Успіх і Поразка, Серце, Нерви, Жили, Воля, Людина, а з іншого боку — змінює семантичне звучання більшості образів, наділяючи образи Серця, Нервів, Жил якісно новим звучанням, створюючи нову алегорію, що надає додаткової експресії, але не еквівалентно оригіналові. При цьому автор перекладу втрачає монолог Волі[11].

Переклад Дмитра Донцова є найменш еквівалентним з усіх трьох, що показує аналіз тексту. В перекладі не збережена базисна формальна структура англійського оригіналу. Ритмічний малюнок військового маршу, що було дуже важливо для автора, повністю зруйнований. Значеннєві відносини протиставлення і зіставлення збережені в цьому перекладі, деякі значеннєві аспекти донесені вірно, наприклад, образ воїна, але деякі інші значеннєві аспекти передані невірно або відсутні зовсім. В перекладі Донцова перекручений значеннєвий аспект того, що герой піднімається до рівня королів, спілкується з ними на рівних — у Донцова йдеться про те, що взагалі треба «бути сильним, не перестаючи бути ніжним». Крім того, семантичне наповнення першої строфи автор перекладу переносить в кінець, а авторські алегоричні образи відкинуто та замінено іншими: Князі, Боги, Щастя і Перемога[11].

На основі перекладу В.Стуса український бард і актор К.Булкін створив композицію If (Синові)[16]