Ялмар Сііласвуо

Народився в родині редактора газети. Вивчав право, потім служив в Міністерстві освіти. Під час Першої світової війни пройшов вишкіл в Німеччині і був офіцером в 27-м фінському єгерському батальйоні, який взяв участь у війні на північному фланзі Східного фронту. Під час Громадянської війни командував батальйоном. У 1934 був призначений командувачем Північнойостерботтенським військовим округом.

Під час Зимової війни керував діями 9-ї піхотної дивізії фінської армії (це з'єднання частіше називали бригадою Сііласвуо) в боях при Суомуссалмі і при Кухмо. Все командування цієї дивізії складалося з ветеранів 27-го фінського єгерського батальйону, а посаду начальника штабу 9-ї піхотної дивізії виконував капітан Армо Марттінен. У битві при Суомуссалмі 9-а піхотна дивізія розбила 163-ю і 44-у стрілецьку дивізію Червоної армії, після чого полковник Сііласвуо отримав звання генерал-майора і був відразу направлений в Кухмо для розгрому 54-ї дивізії РСЧА. У битві при Суомуссалмі було захоплено так багато гармат і мінометів, що при Кухмо Сііласвуо віддав наказ про артилерійську підготовку, в ході якої було випущено 3 200 снарядів, що було розкішшю для фінської армії на північ від Ладоги. Незважаючи на це, 54-а дивізія РСЧА втримала свої позиції на перешийку озера Сауна і перебувала в оточенні, поки її не врятував мирний договір.

Після початку «Війни-продовження» в 1941—1942 роках керував діями III корпусу на Карельському перешийку, який був переданий у підпорядкування німецької армії в Норвегії 15 червня 1941 року. Корпус діяв на Ухтинському і Кестеньгском напрямках. У 1942—1944 роках був головним інспектором військових училищ. У 1944 році знову був призначений командиром III корпусу, розгорнутого на сході Карельського перешийка на Кексгольмському напрямку і обороняв Вуоксинську водну систему від 23-ї армії Ленінградського фронту, що вийшла сюди 20 червня 1944 року.

У зв'язку з підготовкою до виходу Фінляндії з війни з Радянським Союзом в середини 1944 року спецслужби Німеччини планували військовий переворот у Фінляндії і розглядали Сііласвуо як одного з найбільш ймовірних кандидатів на пост нового головнокомандувача фінської армії. Однак після укладення перемир'я з Радянським Союзом в 1944 році Сііласвуо в кінці вересня 1944 був призначений командувачем лапландськими військами, призначеними для ведення військових дій проти розташованих там німецьких військ. Командний пункт Сііласвуо знаходився в Оулу. Лапландські війська почали свій наступ у вересні 1944 року і до 20 листопада разом із Червоною армією вийшли до норвезького кордону.

21 грудня 1944 року Сііласвуо був нагороджений Хрестом Маннергейма. Після закінчення війни в 1944 році прийняв командування 1-ю дивізією і займав цю посаду аж до своєї смерті в 1947 році.

C 1920 року Ялмар був одружений з Саллі Колсін, у них було троє дітей.

Син Ялмара, Енсіо Сііласвуо (1922—2003) був діячем миротворчих сил ООН на Близькому Сході, доктором політичних наук і генералом фінської армії.

• Командор ордена Меча (Швеція)

• Козлов А. И. Финская война. Взгляд «с той стороны». — Рига, 1997.
• Chew A. F. Fighting the Russians in Winter: Three Case Studies. — Diane Publishing Co, 1981. — P. 18. (англ.)
• Engle E., Paananen L. The Winter War: The Soviet Attack on Finland, 1939—1940. — 1992. — P. 95. — ISBN 0-8117-2433-6.
• Штеменко С. М. Генеральный штаб в годы войны. — М.: Воениздат, 1989. — С. 493.
• Залесский К. А. Сийласвуо Ялмар // Кто был кто во Второй мировой войне. Союзники Германии. — М., 2003.
• Маннергейм К. Г. Мемуары. — М., 1999. — С. 489.