Японська система тотального контролю якості

Керування якістю в межах компанії чи японська система тотального контролю якості (англ. Company Wide Quality Control, CWQC[1][2] або Japanese Total Quality Control, іноді — скорочено TQC[3][4]) система контролю якості, що виникла в Японії у 1960—70-х роках[5] із концепції загального контролю якості (англ. Total Quality Control – TQC) шляхом широкого залучення персоналу всіх рівнів до роботи в гуртках якості[6]. Система поширилася на всю японську економіку та стала однією зі складових японського економічного дива.

Сутність системи

Ця система охоплює наступні елементи виробничої активності[джерело?]:

  • гарантія якості;
  • зниження собівартості;
  • відповідність виробничих квот;
  • відповідність графіку поставок готової продукції;
  • безпечність виробництва;
  • створення нових продуктів;
  • зростання продуктивності праці;
  • управління поставками матеріалів і деталей;
  • маркетинг;
  • продаж товарів;
  • післяпродажне обслуговування.

Історія

У системах якості, розроблених на початку XX ст., мали місце великі витрати виробництва. Чисельність контролерів у високотехнологічних галузях (таких як авіаційна промисловість) у 1920-і рр. досягала 30—40% персоналу[7].
Нові підходи до підвищення якості та скорочення витрат запропонував А. Фейгенбаум у своїх працях наприкінці 1950-х років[8]. Його ідея полягала в тому, що для повнішого задоволення споживачів слід не просто контролювати те, що випускається, а впроваджувати якість як на ранніх стадіях створення продукту (вивчення специфікацій замовників, конструкторська розробка, контроль деталей і вузлів, які надходять, організація виробництва), так і після продажу (доставка й монтаж виробів, взаємодія із сервісними службами). Концептуально завершену працю він опублікував 1961 року під назвою «Total Quality Control: Engineering and Management»[9].
Стало зрозуміло, що висока якість продукції має бути завданням кожного працівника підприємства, а не лише контролера. Таким чином відповідальність за якість повертається безпосередньо тому, хто створює продукцію, а разом із тим робітник отримує відчуття гордості за свою працю. Усунення зайвого контролю з боку інспектора — головне досягнення в революції якості, яка супроводжувалася зменшенням кількості контролерів у десятки разів, дефектності — у тисячі й десятки тисяч разів та втрат від низької якості — у десятки разів.

Для TQC характерним є зсув акценту з матеріального на моральне стимулювання. Рядові робітники не розглядаються як механічні виконавці, а є членами команди. Головними мотивами успішної роботи працівника стали визнання його досягнень колегами і керівництвом, турбота підприємства про майбутнє працівника.[7]

В Японії ідеї TQC зустріли із захватом і завдяки професору Каору Ішікаві (який був прихильником залучення до процесу поліпшення якості всіх співробітників підприємства) вони отримали подальший розвиток. Система TQC розвивалася на основі широкого залучення персоналу до роботи в групах якості[10].

Успішне оволодіння принципами TQC призвело підвищення якості продукції в післявоєнній Японії та як фактор конкурентоспроможності стало однією з причин «японського економічного дива»[7].

У самій Японії систему тривалий час називали TQSC, де S означало «статистична» (англ. Statistical)[11]. Однак врешті-решт японський підхід отримав назву «Керування якістю в межах компанії» (англ. Company Wide Quality Control, CWQC)[12][6].

У подальшому ця реалізація системи TQC стала підґрунтям для системи загального управління якістю (TQM)[1].

Головні риси

Головні риси системи контролю якості в Японії[13][12]:

  1. Усвідомлення того, що якість є первинною, а прибутки — вторинні;
  2. Тотальний контроль якості орієнтується на споживача, а не на виробника — товар має задовольняти споживача.
  3. Проміжний продукт теж повинен мати високу якість, оскільки наступна виробнича ланка є його споживачем;
  4. У випадку виявлення дефекту продукції робиться не тільки заміна неякісної деталі, а й пошук причини на попередньому етапі виготовлення;
  5. Контроль якості базується на якостях робітників — професійних і особистих;
  6. Контроль якості починається з навчання і закінчується навчанням;
  7. Рух із підтримки системи контролю якості є загальнонаціональним;

Див. також

Джерела
  1. Безродна, 2017, с. 46.
  2. SYOHEI ISHIZU (1988). A METHODOLOGY OF COORDINATION IN JAPANESE COMPANY-WIDE QUALITY CONTROL. International Journal of General Systems (Taylor & Francis). 14: 4: 317–330. doi:10.1080/03081078808935021.(англ.)
  3. Ishikawa, Kaoru (1985). What Is Total Quality Control? The Japanese Way (вид. 1). Englewood Cliffs, New Jersey: Prentice-Hall. ISBN 978-0-13-952433-2. OCLC 11467749.
  4. Andrea Chiarini. Japanese Total Quality Control. — В: From Total Quality Control to Lean Six Sigma // SpringerBriefs in Business. — Milano, 2012. — ISBN 978-88-470-2657-5. — DOI:10.1007/978-88-470-2658-2_5. (англ.)
  5. Сороко, 2013, с. 12.
  6. Nonaka, 1995, с. 139.
  7. И. М. Лифиц. Становлення систем якості за кордоном = Становление систем качества за рубежом // Товарный менеджмент : учебник для прикладного бакалавриата / И. М. Лифиц, Ф. А. Жукова, М. А. Николаева. — Москва : Юрайт, 2019. — 405 с. — (Бакалавр. Прикладной курс). — ISBN 978-5-9916-3959-0.
  8. Feigenbaum, Armand Vallin (1956). Total Quality Control. Harvard Business Review (Cambridge, Massachusetts: Harvard University Press) 34 (6). ISSN 0017-8012. OCLC 1751795.
  9. Feigenbaum, Armand V. (1961). Total quality control: engineering and management. New York, McGraw-Hill. OCLC 600576757.
  10. Безродна, 2017, с. 10.
  11. Безродна, 2017, с. 83.
  12. Безродна, 2017, с. 11.
  13. Краснокутська Н. В. 6.5. Інноваційний менеджмент у фірмах Японії та США // Інноваційний менеджмент: : Навч. посібник. — К. : КНЕУ, 2003. — 504 с.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.