Яременко Василь Васильович

Васи́ль Васи́льович Яре́менко (нар. 12 лютого 1932, м. Сінно Вітебської обл., Білорусь[1]) — український філолог, професор, директор Інституту культурологічних та етнополітичних досліджень Міжрегіональної академії управління персоналом (із січня 2003); голова Федерації патріотичних видань (з 2003), провідний науковий співробітник НДЛ грінченкознавства Київського університету імені Бориса Грінченка (з лютого 2013).

Василь Яременко
Народився 12 лютого 1932(1932-02-12) (90 років)
Сєнно, Вітебська область, Білорусь
Країна  СРСР
 Україна
Національність українець
Діяльність філолог
Alma mater Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова
Науковий ступінь кандидат філологічних наук
Заклад КНУ імені Тараса Шевченка, Товариство української мови імені Тараса Шевченка, Київський університет імені Бориса Грінченка і МАУП
Партія КПРС
Діти Богдан, Ярослав
Нагороди

Звання професор

Біографія

Народився 12 лютого 1932 у місті Сінно Вітебської області, Білорусь. Батько Василь Макарович (1888–?) — колгоспник, репресований; мати Христина Леонтіївна (1896—1995) — колгоспниця. З 1936 року, коли після 5-літнього перебування в Білорусі родина повернулася в Україну, мешкав у с. Воскобійниках Полтавської обл.

Закінчив Великосорочинське педагогічне училище (1951) та філологічний факультет Київського педагогічного інституту (1956—1961). Там же закінчивши аспірантуру (1961—1964), захистив кандидатську дисертацію «Творчість Бориса Грінченка» (1968).

З жовтня 1966 по січень 2001 — викладач, старший викладач, доцент, професор (1994) Київського університету ім. Т. Шевченка.

Заступник голови Товариства української мови у 19891990 роках. Член редколегії журналу «Дніпро»1990).

Володіє словацькою, польською, німецькою, чеською, старослов'янською мовами.

Захоплення: бібліофіл, архіви, шахи, футбольний вболівальник із 1954 року.

Дружина Світлана Михайлівна (*1947) — учитель української мови і літератури гімназії № 117 ім. Лесі Українки. Син Олесь (*1965) — інженер-програміст; син Богдан (*1971) — дипломат; син Ярослав (*1978) юрист.

Праці

Автор понад 200 публікацій.

Книги: «Історія української журналістики» (1983, співавтор), «Ключі від рідної хати збереглись» (1992), «Повість врем'яних літ» (1990, переклад, коментарі, післямова), «Євреї в Україні сьогодні…» (2003), «Україна в лещатах сіонізму» (МАУП, 2004).

Упорядник понад 40 книжок, зокрема: «Українська поезія XVI ст.» (1987), «Українське слово» (в 4 т.; т.1, 1994; т.2, 2001; т.3, 2003), «Золоте слово» в 2 т. (2002), творів Б. Грінченка (у 2 т., 1963), П. Куліша, В. Свідзинського, Г. Чупринки, М. Куліша, А. Чайковського, В. Симоненка, рецензент енциклопедичного довідника Миколи Сухомозського та Надії Аврамчук «Україна у світі», який визнано переможцем у відповідній номінації IX Всеукраїнського рейтингу «Книжка року 2007».

У 1998 році опублікував Новий тлумачний словник української мови (у 4 томах), у співавторстві з Оксаною Сліпушко), який автори «Словника української мови» в 11 томах назвали «98-відсотковим плагіатом чистісінької води».[2]

Нагороди та відзнаки

Примітки

Джерела

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.